Боєць 14 ОМБр – Василь Українець, який береже Україну

Війна, у можливість якої 4 року тому ніхто не вірив, не просто змінила нас усіх: поламала життя, долі, родини, світогляди, змусила пережити таке, що не могло наснитися у найстрашнішому сні, й робити те, до чого ми були не готові. Та водночас, війна загартувала нас боєм і болем. Дала зрозуміти, чого ми варті, скільки зможемо витримати і на що здатні заради свого народу й своєї держави. І ми стали сильними, бо іншого вибору не мали, ми вистояли, бо вчинити по-іншому не дозволили честь і обов’язок. Ми не втратили людяності, доброти, віри в себе та відчуття надійного плеча побратима – бо без них неможливо перемогти. 

Старший офіцер відділення морально-психологічного забезпечення 14 окремої механізованої бригади оперативного командування «Захід» із дуже промовистим прізвищем, майор Василь Українець, службу в війську після закінчення військового вишу, в 2009 році, розпочинав на посаді начальника клубу 51-ї окремої механізованої бригади. В трагічному 2014, з початком першої хвилі мобілізації, був переведений на посаду офіцера відділення по роботі з особовим складом. А за лічені тижні став у зоні АТО командиром блокпосту, зумівши завоювати, попри молодий вік, авторитет у досвідчених військовослужбовців, їхню повагу.
– Наш блокпост розташовувався поблизу села Троїцьке, що на Донеччині, неподалік Красноармійська, – пригадує Василь Українець. – Активних бойових дій там на той час іще не було, але загроза їх виникнення витала просто в повітрі. Звичайно, стати з начальника клубу командиром блокпосту було для мене непросто. Довелося багато чому вчитися в прямому сенсі цього слова, на ходу: управління людьми, облаштування блокпосту, озброєння, техніка. Мені пощастило, майже весь особовий склад – досвідчені військовослужбовці, які могли дати дієву пораду. Я прислухався до них, вони до мене, адже на початку війни, коли мало хто усвідомлював, що доведеться воювати по-справжньому, без порозуміння з людьми, вміння підлаштовуватися під обставини не вдалося би, напевно, не тільки завоювати авторитет та довіру особового складу, а, можливо, й зберегти життя – своє та підлеглих.
Після трагедії під Волновахою багатьох командирів блокпостів замінили, та Василь Українець на займаній посаді залишився, при цьому блокпост передислокували ближче до лінії зіткнення. Саме там, прямо на блокпосту, тоді ще старший лейтенант Українець отримав погони капітана..
А згодом особовий склад 4 блокпостів, у тому числі, і підлеглі Василя Українця, які прийняли рішення продовжувати воювати на Донбасі в той час, як особовий склад бригади вийшов на полігон для відновлення, стали частиною легендарної батальйонно-тактичної групи «Колос», що в серпні 2014 під шквальними ворожими обстрілами з трьох сторін, зокрема із Росії, відбила у ворога й утримувала стратегічну висоту Савур-Могила.
– На Савур-Могилу ми прибули 28 липня. Свій блокпост облаштували поряд із висотою, на в’їзді в село Петрівське. Взагалі,всі наші блокпости були розташовані на височині – таким чином ми могли контролювати всю територію, – пригадує майор Українець. – Обстріли не припинялися ні вдень, ні вночі. По нас били з «Градів» та гранатометів із трьох сторін – із Росії, зі Сніжного, з Тореза. На той час Савур-Могила була найгарячішою точкою на мапі АТО, і досі залишається однією з найтрагічніших сторінок в історії сучасної війни: під Савур-Могилою ми втратили багатьох побратимів, ще більше отримали поранення.
Та взявши висоту, хлопці з «Колосу» зайняли позицію, з якої контролювали всю техніку, що заїжджала на територію України з Росії.
-І хоча війна ще не закінчена, впевнений – ми здобудемо перемогу! Бо за майже 4 роки, проведених на фронтових рубежах, а кістяк 14 окремої механізованої бригади при її формуванні склали бойові офіцери й військовослужбовці з колишньої 51 омбр, ми усвідомили що таке війна, пройшли через усі її випробування, навчилися захищати свою державу й свій народ, і готові віддати за них життя! І зараз 14 окрема механізована бригада, на чолі з її бойовим командиром, полковником Олександром Жакуном, готова до будь-яких фронтових викликів, що не раз доводила в боях. Тож залишається діяти й перемагати!
Невдовзі після виходу з-під Савур-Могили Василь Українець, нині – старший офіцер відділення морально-психологічного забезпечення нашої бригади, повернувся на свою штатну посаду. Після цього були ще два з половиною роки війни. Але той найкривавіший, найтрагічніший в історії сучасної України та її війська, 2014 рік і досі для Василя Українця та його побратимів – свіжа рана. Допомагають їй заживати, каже майор Українець, рідні люди – дружина Ірина та маленький син Артем, якому лише 2 з половиною роки.


– Один із найболючіших проявів війни – розлука з рідними: свого сина після народження я бачив усього кілька днів. А обійняти його знову зміг лише через півроку, – розповідає майор Українець. – І якщо дружина, яка виходила заміж за офіцера, розуміє, що по-іншому в нашій сім’ї, поки триває війна, бути не може, то Артему в його віці важко пояснити, чому тата постійно немає. На щастя, зараз святкові вечори можемо проводити разом, всією родиною, чого від душі бажаю всім своїм побратимам – якомога більше часу проводити з тими, кого любите.
А ще в новому, 2018, році бажаю всім нам перемоги та миру! А буде мир – все решта ми зможемо! Головне, не забувати: маємо виростити покоління патріотів, які не допустять більше війни на нашій землі, а в разі потреби будуть готові захистити Україну. Бо сильною є тільки та держава, в якої сильна армія.
Вітаємо Василя Українця з Днем Ангела! Бажаємо, як належить Українцю – козацького здоров’я, родинного щастя, благополуччя, оптимізму й наснаги для здійснення всіх найсміливіших планів! І звісно ж, бажаємо миру, здобувши який, зможемо разом, пліч-о-пліч, будувати сильну, могутню українську державу, про яку всі ми так мріємо!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *