Боєць “Королівської” бригади про кремлівських найманців та свій бойовий шлях

В Андрія молоде обличчя і втомлені очі. Він – один із бійців «Королівської» бригади, яка нині боронить Зайцеве.
Каже, зараз тут на диво тихо. У кремлівських найманців просто є робота.
«Відновлюють старі позиції, ті, що були уражені», – насправді українські військові майже знищили вщент ворожі опорники, відповідаючи на обстріли, які до оголошення перемир’я тут майже не припинялися. Також окупанти створюють нові позиції.
«А в цей час ворожі ДРГ працюють, і є час поставити в полі всілякі «сюрпризи», снайпери ловлять тих, хто розслабився, – вийшов без броніка, без каски, виліз на бруствер подивитися, показав голову у приціл – і все. То є війна», – говорить Андрій.
«Чим закінчуються перемир’я? Всі укріплюються, готують зброю, а потім починається бійня», – каже армієць.
Він у свої 24 на фронті вже чотири роки. «Добровольцем пішов із Майдану. Трохи в Нацгвардії побув, потім у «Донбас» пішов, із хлопцями з «Правого Сектору» був, потім пішов у розвідку, я там був інструктором, і мені бракувало поїздок на передову. Тому пішов у військкомат і запитав, яка перша бригада виїжджає в АТО. То була 24 бригада, та й пішов», – розповідає Андрій про свої чотири роки війни.
Він каже, що найстрашніше було під час першого обстрілу. Тоді вони стояли в Широкиному, й окупанти накрили наші позиції артилерією. 
«Ще не втомився, але від усіх цих подій трохи в голові і душі тяжко», – каже боєць.
Він із Золочівського району на Львівщині, за фахом – механік-водій сільськогосподарської техніки, якщо простіше, тракторист або комбайнер. Після училища – армія, потім почався Майдан. «І зараз робота з землею», – сміється, бо ж нині він – піхотинець. «Війна – це теж робота. Це наша земля, і коли противник прийшов, хтось мусить її захистити», – розмірковує Андрій.


Я питаю, що найважче на війні. Андрій одразу стає серйозним.
«Найважче на війні – втрачати друзів, товаришів, – він ледь стримує сльози. – Я їх постійно пам’ятаю і буду пам’ятати, доки буду сам».Він називає тих, із ким служить пліч-о-пліч, родиною, і на запитання про плани відповідає, що насамперед хоче повернутися живим і здоровим, і щоб хлопці теж усі повернулися.
«А далі служба. Хочу вчитися сам і вчити хлопців, бо держава без армії – не держава, ми це побачили, коли почалися всі ці події», – говорить Андрій. І всміхається, певний того, що наша армія далі тільки міцнішатиме.
Nastka Fedchenko

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *