Формування 13 армії

Формування 13 армії розпочалося 5 травня 1941 року в місті Могильові під керівництвом заступника командувача військами Західного особливого військового округу генерал-лейтенанта І.В.Болдіна на підставі Директиви народного комісара оборони СРСР від 24 квітня 1941 року. Безпосередньо формування органів управління, з’єднань і частин в травні-червні 1941 року здійснював начальник штабу армії командир бригади Петрушевський Олександр Васильович.

На початку червня 1941 року до військ прибули командувач армією генерал-лейтенант Філатов Петро Михайлович та член Військової Ради бригадний комісар Фурт Порфирій Сергійович.

Розпорядженням командувача військами Західного особливого військового округу про передислокацію управління армії в місто Новогрудок було отримано 20 червня 1941 року в результаті чого війська були приведені у бойову готовність на випадок нападу фашистської Німеччини.

Артилерійський обстріл ворогом військ, які мали увійти до складу 13 армії та дислокувалися в прикордонній зоні розпочався о четвертій годині ранку 22 червня 1941 року.

На цей час управління армії було укомплектовано особовим складом на 40 відсотків, автотранспортом – на 20 відсотків. До її складу входили: 2 та 44 стрілкові корпуси та 20 механізований корпус. Доукомплектування продовжувалося вже під час ведення бойових дій.

Відповідно до вказівок штабу округу ешелон польового управління 13 армії, вибув в сторону міста Молодечно, де передові частини армії вступили у бій.

У перші дні війни війська армії вели оборонні бої з переважаючими силами противника, діючи рішуче й завзято, показуючи приклади героїзму та мужності в очах співслужбовців. Створюючи оборону по річці Дніпро, до якої рвався ворог, 13 армія утримувала східний берег.

З липня 1941 року до складу 13 армії увійшли також 61 стрілецький корпус у складі 53, 172, 110 стрілецьких дивізій та 45 стрілецького корпусу у складі 187, 148 і 132 стрілецьких дивізій.

У районі Могильова героїчно билися воїни 388 стрілецького полку 172 стрілецької дивізії під командуванням полковника С.Ф. Кутєпова. Тільки за один день цей полк знищив 39 ворожих танків. Знаходячись в оточенні, полк майже три тижні бився з ворогом. Захисники міста затримали та обезкровили до чотирьох дивізій фашистів.

Маршал Радянського Союзу Г.К. Жуков у своїх мемуарах згадував: “Чотири піхотні дивізії, танкова дивізія, полк “Велика Германія” та інші німецькі частини наступали на Могильов. З’єднання 13 армії, які стійко захищали Могильов, опинилися в оточенні. Кругову оборону міста тримав 61 корпус генерала Ф.А. Бакуніна. Особливо відзначилася в боях за Могильов 172 стрілецька дивізія під командуванням генерал-майора М.Т. Романова… Стійка оборона 13 армії в районі Могильова… значно затримала просування ворога…”.

До середини липня 1941 року війська армії були охоплені з’єднаннями 2 танкової групи Гудеріана з обох флангів. З’явилася реальна загроза оточення. Особливо героїчно воювала 172 стрілецька дивізія під командуванням генерал-майора М.Т. Романова, якого під час виходу із оточення було важко поранено та взято в полон, а під час втечі страчено.

Влітку, 1941 року, армія приймала участь в смоленській битві, а восени цього ж року у складі Брянського фронту вела оборонні бої на ріках Сож, Судость, Десна, під час Орловсько-Брянської оборонної операції.

На початку жовтня 1941 року війська армії опинилися в оточенні німецько- фашистського загарбника біля міста Орла. Після дев’ятиденних боїв з’єднання та частини армії розгромили частини 48 фашистського корпусу, прорвали його оборону та вийшли із оточення, зберігши всі бойові знамена та озброєння. Протягом жовтня армія вела оборонну операцію на Курському напрямку, але ослаблена в попередніх боях була змушена відступити на рубіж Малоархангельськ-Шігри. Ця операція в подальшому переросла в Лівенську оборонну операцію. Використовуючи перевагу в танках, артилерії, авіації противнику вдалося захопити Лівни, а на початку грудня – Елець. Далі ворогу пройти не вдалося. Воїни армії стійко та мужньо прикривали Москву з півдня.

Протягом грудня 1941 року війська армії разом з третьою армією та оперативною групою Південно- Західного фронту провели Елецьку наступальну операцію, просунувшись у західному напрямку більш, як на сто кілометрів, результатом чого стало звільнення міст Елець, Лівни, Єфремов. У ході цих боїв ворог втратив більше 30 тисяч особового складу, 132 танки, 450 мінометів та кулеметів. Елецько- Лівенська наступальна операція стала складовою частиною контрнаступу Радянських військ під Москвою. До кінця 1941 року армія вийшла на рубіж Скородне-Колпани, який утримували до середини 1942 року.

У січні 1942 року командувачем 13 армії був призначений генерал-майор Пухов Микола Павлович, який очолював її до кінця війни і дійшов з нею до радісного і світлого Дня Перемоги.

Армія вела оборонні бої біля міста Лівни, до її складу введені 284 стрілецька дивізія, 129 танкова бригада та 109 стрілецька бригада.

З червня 1942 року до січня 1943 року війська армії приймали участь в оборонній операції на Воронезькому та Валуйсько-Россожанському напрямку Брянського фронту, а з кінця червня у Воронезько-Ворошиловградській операції. На початку липня 1942 року шість піхотних дивізій німців, одна танкова бригада та бригада „СС” не змогли прорвати Елецько – Лівенський щит, який обороняла 13 армія. Вихід фашистів до Москви через Єлець провалився.

Армія взяла участь у Воронезько-Касторненській наступальній операції, в результаті якої просунулась вперед майже на 200 кілометрів, звільнила від окупантів 6 тисяч населених пунктів і зайняла рубіж Малоархангельськ, Рождествєнскоє. На той час до складу армії входили вісім стрілецьких дивізій (148, 307, 132, 8, 15 стрілецькі дивізії – першого ешелону, 280, 211, 81 стрілецькі дивізії – другого ешелону). Для посилення армії були виділені 118 та 129 танкові бригади, три танкові полки, 12 і 5 артилерійські дивізії, 5 гвардійська мінометна дивізія, 8 мінометних полків, 16 зенітна дивізія, а також з метою вогневої підтримки з повітря 16 повітряна армія.

Із середини березня 1943 року в складі Центрального фронту армія утримувала цей рубіж, а на окремих напрямках продовжувала вести бої з метою покращення свого положення. Наприкінці весни наші війська перейшли в оборону на Курському виступі і, знаходячись в першому ешелоні Центрального фронту, обороняли полосу шириною 32 кілометри, в межах якої противник готувався нанести головний удар з півночі.

Влітку, 1943 року, армія у складі Центрального фронту готувалася до однієї з найвирішальніших битв війни – битви на Курській дузі. Ніколи армія не була ще такою сильною – вона нараховувала більше 150 тисяч військовослужбовців.

Під час Орловсько – Курської битви війська армії розгромили 17 дивізій німців, зупинивши їх, та розпочали успішний контрнаступ, а в оборонній операції під Курськом, було зірвано літній наступ німецько-фашистських військ і покладено остаточну крапку наступальній стратегії гітлерівської армії.

За вмілі дії в ході Курської битви особовий склад армії отримав подяку від Верховного Головнокомандувача, тисячі воїнів були нагороджені державними нагородами. З переходом радянських військ у контрнаступ армія приймала участь в Орловській операції 1943 року.

В липні 1943 року армія прийняла участь в Кромській наступальній операції в результаті якої було звільнено місто Кроми. Протягом серпня – міста Орел та Белгород та здійснила 120 кілометровий марш, форсувала ріки Десна та Дніпро, на правому березі яких захопила плацдарм.

Переможний хід 13 армії з визволення України розпочався 28 вересня 1943 року, коли наші частини штурмом заволоділи першим українським містом Черніговом.

За підсумками Чернігівсько-Прип’ятської наступальної операції командувачу 13 армії генерал-лейтенанту Пухову Миколі Павловичу та ще більше двомстам воїнам армії було присвоєно почесне звання Героя Радянського Союзу.

У жовтні 1943 року армія увійшла до складу Воронезького фронту, яким командував генерал армії Н.В. Ватутін, а з листопада 1943 року до вересня 1944 року в складі І Українського фронту армія вела бої за звільнення правобережної України та південно- східних районів Польщі.

У ході Київської, Житомирсько-Бердичівської, Проскурівсько-Чернівецької та Львівсько-Сандомирської наступальних операцій війська армії пройшли з боями більше 750 кілометрів.

У першій половині січня 1944 року війська армії в складі І Українського фронту на його правому крилі в районах південного Полісся вели бої із з’єднанням групи армій “Південь”. В складі армії було чотири стрілецькі корпуси (76, 77, 24, 28) у складі десяти стрілецьких дивізій. Армії оперативно були підпорядковані також 1 та 6 гвардійські кавалерійські корпуси (шість кавалерійських дивізій), танкова бригада, один самохідно-артилерійський полк, сім артилерійсько-мінометних полків, одна зенітно-артилерійська дивізія та одна штурмова інженерно-саперна бригада. За успішні бойові дії, в результаті яких наші війська першими вийшли на Державний кордон СРСР 4 січня 1944 року армія отримала подяку від Верховного Головнокомандувача.

З’єднанням та частинам 13 армії випала велика честь – звільняти від фашистських окупантів наше рідне місто Рівне. Відбулась ця подія під час Рівненсько-Луцької наступальної операції. В період з 24 січня по 13 лютого 1944 року армія діяла на головному напрямку і вирішувала основне завдання з оточення та знищення противника в районі міст Рівне, Луцьк. Також на меті було оволодіння важливим в оперативному відношенні районом Рівне-Луцьк-Шепетівка, для нанесення в подальшому глибокого удару на Чернівці. Вирішальну роль в цій операції відіграла 13 армія.

Ліса і болота на Рівненщині та Волині займали 70 відсотків всіх територій, найбільші ріки Горинь, Іква, Стир сильно ускладнювали просування військ. В полосі армії на фронті до 215 кілометрів була лише одна шосейна дорога (Новоград-Волинський-Рівне) та дві зруйновані залізні дороги. Операція розпочалася в умовах ранньої відлиги. Її підготовка продовжувалася дві доби. Командувач армії генерал-лейтенант М.П. Пухов прийняв рішення на проведення операції в два етапи.

Замислом командувача було визначено прорвати тактичну зону оборони противника трьома корпусами на Рівненському напрямку для чого нанести по противнику два удари силами 24 та 28 стрілецьких корпусів з району Митягин на Здолбунів в обхід Рівного з півдня та силами 76 стрілецького корпусу з району Костополя на Клевань, обходячи Рівне з півночі. Таким чином охопити Рівненське угруповання ворога з двох боків, розгромити його та заволодіти рубежем Клевань – Рівне – Здолбунів. Одночасно з цим висунути два кавалерійські корпуси з району Сарн в район Маневичів-Розничів для подальшого удару на Луцьк.

На другому етапі операції, було нанесено одночасний удар на загальному напрямку Луцька з двох боків 76 та 28 стрілецькими корпусами зі сходу, 1 і 6 кавалерійськими корпусами з півночі і північного заходу, захопити місто Луцьк і вийти на рубіж Маневичі – Луцьк – Дубно.

Вирішальну роль у визволенні міста Рівне відіграли кавалеристи 1 та 6 гвардійських кавалерійських корпусів армії, які у взаємодії з партизанами, здійснили глибокий обхід головного угруповання німецько-фашистських військ, що обороняли добре укріплений рубіж на східному березі ріки Горині. Незважаючи на постійні жорстокі контратаки відступаючого противника, складний ландшафт місцевості по якому мали здійснюватися головні удари, війська армії успішно провели підготовку до операції і рішучим штурмом захопили Сарни. В цей день всі війська армії перейшли у наступ і за два дня боїв просунулися на 25-30 кілометрів.

У січні 1944 року війська армії захопили міста Степань, Костопіль, Тучин, а незадовго завершили перегрупування, зосередилися і перейшли у наступ, форсуючи Горинь, звільнили місто Острог, а невдовзі і міста Луцьк та Рівне.

У ході боїв за Рівне були знищені 7 піхотних і 1 танкова дивізія противника, 9 піхотних і поліцейських полків і ряд окремих частин спеціального призначення.

За вдале виконання бойового завдання з визволення міста Рівне Верховний Головнокомандувач 5 лютого 1944 року оголосив особовому складу 13 армії подяку, а Москва салютувала доблесним військам, які звільнили міста Рівне, Луцьк, Здолбунів та інші населені пункти Волині 20 артилерійськими залпами із 224 гармат.

Більше 13 тисяч воїнів було нагороджено орденами та медалями. Почесне найменування “Рівненських” отримали 6 частин та з’єднань армії, 10 з них були нагороджені орденами.

Наприкінці лютого – початку березня 1944 року війська армії утримували відвойовані території та готувалися до звільнення міст Броди, Дубно та Кременець в яких були зосереджені великі сили противника.

Противник активізував бойові дії, безперервно, завдаючи авіаційних ударів по містах Рівне та Дубно. Але всі спроби повернути назад звільнені території були зірвані.

Так, 4 березня 1944 року розпочався наступ військ І Українського фронту під командуванням Маршала Радянського Союзу Г.К. Жукова, 24 стрілецький корпус із складу армії впритул підійшов до міста Кременець. Готувалися до наступу решта військ армії. Їм було поставлено завдання – ударом правого флангу військ із району Луцьк-Торговиці вийти в район Бродів і оточити війська противника перед фронтом армії, в тому числі 8 танкових дивізій німців у Дубно.

Війська армії 17 березня обхідним маневром і ударом з фронту оволоділи містом Дубно, а 19 березня – Кременцем.

Наприкінці березня війська армії в районі Броди перейшли в оборону. На цій ділянці противник (за рахунок підкріплення) здійснив декілька жорстоких атак. Поповнюючись резервами, армія вдосконалювала оборону.

З квітня 1944 року війська армії передають частину своєї смуги фронту в районі Кременця 18 армії ІІ Українського фронту та починають діяти на Ковельському та Володимир-Волинському напрямку.

Початок операції з прориву оборони фашистів на Львівському напрямку розпочався 13 липня 1944 року.

Наприкінці липня війська армії на фронті біля 100 кілометрів вийшли на державний кордон. Оборона противника на Львівському напрямку була прорвана.

У кінці липня війська армії підійшли до ріки Вісли і розпочали її форсування. Під регулярними авіаційними ударами противника, захопили плацдарм на західному березі річки. Незважаючи на те, що фашисти здійснювали спроби за допомогою двох резервних танкових дивізій „СС” скинути наші війська у Віслу, 18 серпня 1944 року місто Сандомир, яке було важливим опорним пунктом оборони німців, було відвойованим. В цей же день по радіо було отримано повідомлення про заохочення особового складу армії від Верховного Головнокомандувача.

Війська І Українського фронту форсували ріку Віслу в районі міста Сандомир. Внаслідок важких боїв просунулися вперед на 50 кілометрів, чим розширили захоплений плацдарм по західному березі ріки Вісли по фронту і 18 серпня, штурмом оволоділи містом Сандомир. Війська армії з 29 серпня перейшли в оборону Завісленського плацдарму, в цей же день завершили оточення трьох німецьких дивізій і вели успішні бої по їх знищенню.

Противник відчайдушно опирався, намагався відновити своє становище силами танкових ударних груп “Королівські тигри” та ліквідувати плацдарм. Атаки німців повторювалися до семи разів на добу. Їм вдавалося тимчасово потіснити наші війська, але положення було відновлено. Оборонні бої продовжувалися до початку січня 1945 року.

Наступ військ армії розпочався з Сандомирсько-Силезької операції, коли війська успішно прорвали сильно укріплену оборону противника в районі міста Кельце та вийшли до річки Одер, яку в кінці січня 1945 року форсували південніше Штейнау.

У Нижньо-Силезькій операції з’єднання армії у взаємодії з іншими військами зламали супротив противника на річках Одер, Бубр, і вийшли до річки Нейсе північно-західніше Трібель.

А вже в квітні – травні 1945 року армія приймала участь у Берлінській та Празькій наступальних операціях. Після їх закінчення, вперше за роки війни, 3 червня 1945 року, у військових частинах армії був оголошений вихідним днем.

3 серпня 1945 органи управління армії та підрозділи забезпечення завершили передислокацію в місто Рівне. Штаб армії розмістився саме тут. Почався новий етап у житті 13 армії.

За великий внесок у розгром німецько-фашистських військ, виявлену мужність і героїзм при звільненні Полісся визнані гідними почесного найменування “Рівненських” з’єднання і частини, що входили до складу 13 армії:

  • 6-та гвардійська ордена Леніна Червонопрапорна стрілецька дивізія;
  • 7-ма штурмова інженерно-саперна бригада;
  • 39-та Київсько-Рівненська п’ятиорденоносна гарматна артилерійська бригада;
  • 8-ма гвардійська кавалерійська дивізія імені Ф.М. Морозова;
  • 13-тий гвардійська кавалерійська дивізія;
  • 313-тий гвардійський мотострілковий полк;
  • 975-тий зенітно-артилерійський полк.

Більш 740 населених пунктів, шкіл, вулиць носять назви частин та імена героїв 13-ої Червонопрапорної армії. Тільки в місті Рівне маються вулиці Пухова, Чернишова, Шостої гвардійської дивізії, Тувинських добровольців. У рядах армії в роки війни служили Людвик Свобода, В.Н.Довгих, відомий головний конструктор космічних об’єктів 0.М.Іванівський, академіки А.Н.Борисович, В.Н.Стручків, К.Н.Щепкин, (тричі Герой Соціалістичної Праці), маршали Радянського Союзу С.С.Бірюзов, К.С.Москаленко, И.И.Якубовський. За виявлену мужність і героїзм у боях на ріці Березина нагороджений орденом Червоного Прапора Рубен Ібаррурі. В роки війни в частинах армії були десятки ставших в післявоєнні роки професорів, письменників.

 

Протягом Великої Вітчизняної війни 13 загальновійськовою армією командували:

 

 

  • з 5 травня по 8 липня 1941 року – генерал-лейтенант Філатов Петро Михайлович;
  • з 8 по 13 липня 1941 року – генерал-лейтенант Ремезов Федір Микитович;
  • з 14 по 26 липня 1941 року – генерал-лейтенант Герасименко Василь Іванович;
  • з 28 липня по 30 серпня 1941 року – генерал-лейтенант Голубєв Костянтин Дмитрович;
  • з 31 серпня 1941 року по 2 січня 1942 року – генерал-лейтенант Городнянський Олексій Михайлович;
  • з 3 січня 1942 по 9 травня 1945 року – генерал-полковник Пухов Микола Павлович.

За всю війну 13 армія прийняла участь в 17 наступальних та 10 оборонних операціях. До її складу у різний час війни входило 135 з’єднань, в лавах яких воювало близько мільйона військовослужбовців.

Під час боїв 13 армія знищила більше 350 тисяч солдат та офіцерів противника, понад 2500 танків і самохідно-артилерійських установок, більше 1000 літаків, близько 3000 гармат, сотні тисяч ворогів були взяті у полон.

В 13 армії воювало понад 500 Героїв Радянського Союзу, 32 повних кавалера ордена Слави, 150 тисяч воїнів-орденоносців. В роки війни 16 воїнів армії закрили своїм тілом амбразури різних вогневих точок противника. Особовий склад армії за зразкове виконання завдань Батьківщини 28 разів отримував подяки Верховного Головнокомандування.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *