Полк зв’язку

Згідно з Директивою Генерального штабу формування 55 окремого полку зв’язку розпочалося 5 липня 1941 року на базі вже існуючого армійського 675 окремого батальйону зв’язку.

30 жовтня 1941 року після виходу разом з частинами 13 Армії з оточення в районі Стара Гута (на Десні) на базі залишків 55 опз і 177 обз почав своє остаточне формування наш полк. Пунктом формування було обрано селище Козаки Єлецького району Орловської області. Першим командиром 55 опз був призначений капітан Груша Й.І. З 2 листопада 1941 року частина вже в новому складі забезпечувала зв’язком командування та штаб об’єднання.

З січня 1943 року копітка робота зв’язківців дала можливість командуванню 13 Армії безперебійно управляти військами при проведенні Касторненської операції та в ході оборонних боїв на Курській дузі.

6 серпня 1943 року полку було вручено Бойовий Червоний прапор, під стягом якого полк продовжував славетний шлях до кінця Великої Вітчизняної війни.

В лютому 1944 року полк приймав участь в Рівненсько-Луцькій наступальній операції та звільненні міста Рівне.

9 серпня 1944 року Указом Президії Верховної Ради СРСР за зразкове виконання бойових завдань командування в боях на Львівському напрямку та проявлену при цьому мужність полк нагороджено орденом Червоного Прапора.

19 лютого 1945 року за визволення польського міста Петроків – Трибунальський полку було присвоєно почесне найменування “Петроківський”.

2516 км від Єльця до Праги пройшли з боями воїни нашого полку. На всьому шляху, в найважчих умовах, воїни славного Петроківського ордена Червоного Прапора полку зв’язку забезпечували надійний зв’язок командуванню 13 Червонопрапорної Армії.

8 серпня 1945 року 55 опз закінчив свій бойовий шлях і прибув у пункт постійної дислокації – місто Рівне.

З проголошенням незалежності України особовий склад полку на чолі з командиром полковником Мартиросяном В.А. 23 грудня 1991 року першим серед військових формувань колишнього Радянського Союзу, що дислокувались на території України, склав присягу на вірність українському народові.

У 2000 році полк було нагороджено орденом “За трудові досягнення” 4 ступеня.

У липні 2004 року полк реформовано в 55 окремий лінійно-вузловий полк зв’язку.

У травні 2005 року на базі полку були проведені показові заняття з розгортання рухомих пунктів управління для керівного складу військ зв’язку Збройних Сил України під керівництвом начальника військ зв’язку Збройних Сил України – заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України та слухачів Національної академії оборони України під керівництвом начальника Генерального штабу Збройних Сил України. На заняттях було показано розміщення польового вузла зв’язку командного пункту, розгортання передового пункту управління, польового вузла зв’язку тилового пункту управління 13 армійського корпусу.

4 травня 2006 року 55 окремому Петроківському ордена Червоного Прапора лінійно-вузловому полку зв’язку командиром 13 армійського ордена Червоного Прапора корпусу було вручено Бойовий Прапор (український стяг). Це стало результатом високих успіхів полку у бойовому навчанні та повсякденній діяльності.

У вересні 2007 року особовий склад полку брав участь у широкомасштабних командно-штабних навчаннях з оперативного забезпечення та логістики «Артерія-2007», а ході яких відпрацьовувались питання всебічного забезпечення дій військ.

Під час проведення навчань на Рівненському загальновійськовому полігоні особовий склад полку забезпечував зв’язок між пунктами управління армійського корпусу та вищими штабами і підпорядкованими військовими частинами. На навчаннях були розгорнуті вузли зв’язку командного пункту, рота зв’язку передового пункту управління, вузол зв’язку пункту управління логістики армійського корпусу.

В сучасних умовах особовий склад славетного полку гідно зберігає та примножує героїчні традиції старших поколінь, демонструє високий професіоналізм та майстерність, зразки сумлінного виконання військового та громадянського обов’язку, сприяє підтримці авторитету України.

На протязі існування 55 Петроківського окремого ордена Червоного Прапора полку зв’язку командирами частини були:

  • Груша Йосип Іванович (1941-1942)
  • Лажинцев Іван Григорович(1942-1947)
  • Циров Семен Федорович(1948-1949)
  • Малиш Іван Кузьмич(1949-1950)
  • Ткаченко Іван Леонтійович(1950-1951)
  • Бондарєв Григорій Миколайович(1951-1957)
  • Фадєєв Сергій Федорович(1957)
  • Саввич-Демянюк Павло Іванович(1957-1966)
  • Козир Микола Васильович(1966-1968)
  • Семенов Степан Якович(1968-1970)
  • Бєлих Анатолій Іванович(1970-1974)
  • Воронін Євген Григорович(1974-1976)
  • Ковальов Микола Павлович(1976-1980)
  • Мордвинов Володимир Васильович(1980-1982)
  • Корендюк Едуард Георгійович(1982-1983)
  • Кривенко Генадій Андрійович(1983-1984)
  • Мартиросян Вілен Арутюнович(1984-1992)
  • Беркасов Сергій Федорович(1992-1997)
  • Довбня Володимир Вікторович(1997-1998)
  • Денисюк Віктор Павлович (1998-2002)
  • Савенко Олександр Васильович(2002-2004)
  • Патапов Сергій Миколайович(2004-2013)

майор

ГРУША Йосип Іванович

(1941-1942)

GrushaЙосип Іванович Груша народився в 1905 році в Білорусії.

В Червону Армію призваний Дзержинським РВК Білоруської РСР в 1927 році. Член ВКП(б) з 1932 року.

Бойове хрещення  прийняв під час походу Червоної Армії належавщій до Другої світової війни Польщі Західній Білорусії в ході радянсько-польської війни в період з 17 вересня по 5 жовтня 1939 року. В цей час Груша Й.І. був в посаді командира 38 окремого ескадрону зв’язку 6-ї Кубано-Терської козачої Червонопрапорної кавалерійської дивізії. Дивізія діяла на Білоруському фронті в складі 6-го козачого кавалерійського корпусу імені Сталіна, включеного в конно-механізовану групу комкора І.В.Болдіна.

Велику Вітчизняну війну Груша Й.І.  зустрів в посаді начальника зв’язку 6-ї Кубано-Терської козачої Червонопрапорної кавалерійської дивізії, яка входила до складу військ Західного особливого військового округу. Через деякий час в липні – місяці 1941 року майор  Груша Й.І.  був призначений командиром 55 окремого полку зв’язку 13 загальновійськової армії.             За успішне забезпечення зв’язку командуванню  6-ї Кубано-Терської козачої Червонопрапорної кавалерійської дивізії та вміле керівництво 55 окремим полком зв’язку в початковий період війни майор Груша Й.І. був нагороджений орденом Червоної Зірки. В зазначений період початкових боїв Великої Вітчизняної війни Груша Й.І. був двічі  поранений.

В 1942 році Груша Й.І. був перепризначений на посаду командира 109 окремого полку зв’язку 3-ї загальновійськової армії Брянського фронту. За вміле та тверде керівництво полком був нагороджений  урядовою нагородою – орденом “Вітчизняної війни ” ІІ ступеня.

Полковник Груша Йосип Іванович загинув 22 липня 1943 року під час Курської битви знаходячись на КП 3-ї загальновійськової армії. Похований в селищі Високе Мценського району Орловської області. Посмертно нагороджений орденом “Вітчизняної війни ” І ступеня.


полковник

ЛАЖИНЦЕВ Іван Григорович

(1942-1947)

1Іван Григорович Лажинцев народився в 1906 році.

До лав Червоної Армії Лажинцев І.Г. призваний 1928 році Володимирським міськвійськоматом.

Член ВКП(б) з 1932 року.

Лажинцев І.Г. учасник радянсько-фінської війни 1939-40 років.

З 1942 року і до кінця війни Лажинцев Іван Григорович командував 55 окремим полком зв’язку 13 загальновійськової армії.

За час, коли Лажинцев І.Г. перебував в посаді командира 55 ОПЗ, в серпні 1944 року за зразкове виконання бойових завдань командування в боях на Львівському напрямку в ході Львівсько-Сандомирської стратегічної наступальної операції та проявленні при цьому мужність полк нагороджено орденом Червоного Прапора. В лютому 1945 року під час проведення Сандомирсько-Сілезької операції, котра являлась складовою частиною стратегічної Вісло-Одерської операції та ціллю якої являлось розгром Кельце-Радомського угрупування противника та визволення Південної Польщі за визволення польського міста Петроків-Трибунальський полку було присвоєно почесне найменування “Пертроківський”.

Полковник Лажинцев І.Г. приймав безпосередню участь в бойових діях у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років в складі Брянського, Центрального, Воронежського та 1 Українського фронтів.

Бойовий шлях полковника Лажинцева І.Г. відмічено наступними орденами:

–          Червоного Прапора;

–          Вітчизняної війни I та II ступенів;

–          2-ма Червоної Зірки.

Після завершення 55 ОПЗ бойового шляху та прибуття до місця постійної дислокації в місто Рівне командир 55 ОПЗ полковник Лажинцев І.Г. убув до нового місця служби на територію Російської Федерації.


підполковник

ЦИРОВ Семен Федорович

(1948-1949)

 

Семен Федорович Циров народився в 1915 році.

До лав Червоної Армії Циров С.Ф. призваний в 1937 році Смоленським РВК м. Ленінград.

Член ВКП(б) з 1942 року.

За час, коли Циров С.Ф. перебував на фронтах Великої Вітчизняної війни, він пройшов такі посади:

– старший помічник начальника зв’язку 52 стрілецького корпусу по радіо;

– начальника зв’язку 52 стрілецького корпусу;

– начальник зв’язку 24 артилерійської дивізії прориву РГК.

Підполковник Циров С.Ф. приймав безпосередню участь в бойових діях у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років в складі Ленінградського, Воронежського та 1 Українського фронтів.

Бойовий шлях підполковник Цирова С.Ф відмічено наступними нагородами:

– Орден Вітчизняної війни I ступеня – травень 1945, за забезпечення безперебійного зв’язку 24 артилерійської дивізії при взятті міста Моравська-Острава;

– Орден Вітчизняної війни II ступеня – березень 1944 року за забезпечення безперебійним зв’язком частин 52 стрілецького корпусу в операції по оволодінню містом Чертков;

– Орден Червоної Зірки – серпень 1944 року за відмінне забезпечення зв’язком 52 стрілецького корпусу;

– Медаллю “За бойові заслуги” – грудень 1943 року, за забезпечення безперебійного зв’язку в липневій операції на Орловсько-Курській дузі;

– Медаллю “За оборону Ленінграду” – за участь в обороні Ленінграда в 1941-43 роках;

– Медаллю “За перемогу над Германією”, за участь у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 роках.

10 квітня 1947 року 55 полк зв’язку переформували у 679-й окремий Петроківський Червонопрапорний батальйон зв’язку і підполковник Циров С.Ф. був призначений командиром цього батальйону.

Однак уже до 13 листопада 1948 року 679 батальйон знову стає 55-м окремим полком зв’язку і підполковник Циров С.Ф. стає виконувачем обов’язків командиру полку.

11

12
13


полковник

МАЛИШ Іван Кузьмич

(1949-1950)

Іван Кузьмич Малиш народився в 1905 році.

До лав Червоної Армії Малиш І.К. призваний в 1925 році Комінтерновським РВК Одеської області.

Член ВКП(б) з 1931 року.

В 1930 році Малиш І.К. приймав участь в придушені банд басмачів в Таджицькій групі

За час, коли Малиш І.К. перебував на фронтах Великої Вітчизняної війни, він пройшов такі посади:

– старший помічник начальника відділу зв’язку 40 армії;

– командир 642 окремого лінійного батальйону зв’язку;

– заступник командира 107 окремого Перемишильського полку зв’язку.

Полковник Малиш І.К. приймав безпосередню участь в бойових діях у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років в складі Південно-Західного, Брянського та 1 Українського фронтів.

Бойовий шлях полковника Малиш І.К. відмічено наступними нагородами:

– Орден Вітчизняної війни I, II ступеня;

– Орден Червоної Зірки;

– Медаль “За відвагу”;

– Медаль “За перемогу над Германією”;

– Медаль “За взяття Берліна”;

– Медаль “За визволення Праги”;

– “Чехословацький військовий хрест”;

– Медаль “За Одер і Нейсу”.

В мирний час полковник Малиш І.К. за вислугу років нагороджений:

–          Орденом “Червоного Прапора”;

–           Орденом “Червоної Зірки”.

Після завершення Великої Вітчизняної війни полковник Малиш Іван Кузьмич продовжував службу в Збройних Силах на командних посадах військах зв’язку, а саме:

–          З 1949 року – 1950 рік – командир 55-го окремого полку зв’язку 13 загальновійськової армії Прикарпатського військового округу;

–          З 1950 року – 1951 рік – командир 42-го окремого полку зв’язку Прикарпатського військового округу.

21

22

23

24


полковник

ТКАЧЕНКО Іван Леонтійович

(1950-1951)

 

Іван Леонтійович Ткаченко народився в 1893 році.

До лав Червоної Армії Ткаченко І.Л. добровільно вступив в 1918 в ст. Платівська, Сальського округу, Донської області.

Член ВКП(б).

Ткаченко І.Л. приймав участь в громадянській війні з 1919 р – по 1922 р.

Полковник Ткаченко І.Л. на фронтах Великої Вітчизняної війни знаходився з перших днів її початку, а з червня-місяця 1942 року і до кінця війни командував 86 окремим Вітебським Червонопрапорним ордена Олександра Невського полком зв’язку послідовно в складі 68 та 5 Армій.

Бойовий шлях полковника Ткаченко І.Л. відмічено наступними нагородами:

– двома орденами “Червоного Прапора”;

– орденом Вітчизняної війни I ступеня;

– орденом Олександра Невського;

– орден Червоної Зірки;

– медаллю “За оборону Сталінграду”;

– медаллю “За взяття Кенігсберга”;

– медаллю “За перемогу над Германією”;

– медаллю “За перемогу над Японією.

В мирний час полковник Ткаченко І.Л. за вислугу років нагороджений:

–          орденом  Леніна;

–          двома орденами “Червоного Прапора”;

–          медаллю “XX років РСЧА”;

–          медаллю “XXX років Червоної Армії і Флоту”.

Після завершення Великої Вітчизняної війни полковник Ткаченко Іван Леонтійович продовжував службу в Збройних Силах на командних посадах військах зв’язку, а саме:

–          З 1950 року – 1951 рік – командир 55-го окремого полку зв’язку 13 загальновійськової армії Прикарпатського військового округу;

 

31

32
 

33


полковник

БОНДАРЄВ Григорій Миколайович

(1951-1957)

 Григорій Миколайович Бондарєв народився в 1899 році.

До лав Червоної Армії Бондарєв Г.М. призваний в 1917 році Рославльським РВК Смоленської області.

Член ВКП(б).

Бондарєв Г.М. приймав участь в громадянській війні.

Полковник Бондарєв Г.М. на фронтах Великої Вітчизняної війни знаходився з червня-місяця 1941 року і до кінця війни будучи командиром 105 окремого полком зв’язку. Полковник Бондарєв Г.М. приймав безпосередню участь в бойових діях в складі Калінінського, 2-го Прибалтійського, 1-го Білоруського та 3-го Українського фронтів.

Бойовий шлях полковника Бондарєва Г.М. відмічено наступними нагородами:

– орденом Кутузова III ступення;

– орденом Олександра Невського;

– орденом Вітчизняної війни I ступеня;

– орденом “Червоної Зірки”;

– медаллю “За визволення Варшави”;

– медаллю “За взяття Берліна”;

– медаллю “За перемогу над Германією”;

– польською медаллю “За визволення Варшави”;

– польським хрестом “Вертуті-Мілітарі”.

В мирний час полковник Бондарєв Г.М. за вислугу років нагороджений:

– орденом  Леніна;

– двома орденами “Червоного Прапора”;

– орденом “Червоної Зірки”;

– медаллю “За бойові заслуги”;

– медаллю “XX років РСЧА”;

– медаллю “XXX років Червоної Армії і Флоту”.

Після завершення Великої Вітчизняної війни полковник Бондарєв Григорій Миколайович продовжував службу в Збройних Силах на командних посадах військах зв’язку, а саме:

– З 1951 року – 1957 рік – командир 55-го окремого полку зв’язку 13 загальновійськової армії Прикарпатського військового округу;

43
42
 

41


підполковник

ФАДЄЄВ Сергій Федорович

(1957)

Фадєєв Сергій Федорович народився 3 вересня 1920 року в селі Званка Стовбищенського району Татарської АРСР.

В Червону Армію призваний Стовбищенським райвійськоматом Татарської АРСР в жовтні 1940 року і зарахований в 182 стрілецький полк конвойних військ НКВС – охоронцем.

В лютому 1941 року зарахований в бригадну школу сержантського складу 42 бригади конвойних військ НКВС.

В серпні місяці 1941 року із бригадної школи сержантського складу переведений до Ленінградського військово-піхотного училища військ НКВС, в якому закінчив семимісячні курси в березні місяці 1942 року в місті Алмата з присвоєнням звання молодшого лейтенанта.

В березні місяці 1942 року призначений на посаду заступника командира роти автоматників 282 стрілецького полку внутрішніх військ НКВС, а в січні 1943 року перепризначений на посаду командира мінометного взводу 268 стрілецького полку внутрішніх військ 181 стрілецької дивізії військ НКВС.

По поверненню з лікування після поранення (знаходився в євакошпиталі в місті Сасово Рязанської області в період з березня по квітень 1943 року)в травні 1943 року був призначений командиром стрілецького взводу батальйону охорони 4 запасного стрілецькогополку10 запасної стрілецької бригади Центрального фронту.

Після цього проходив службу в 119 батальйоні охорони польового управління 1-го Білоруського фронту на посаді командира комендантської роти в період з липня 1943 року по червень 1944 року. В подальшому продовжував службу в цьому ж батальйоні в складі польового управління 1-го Білоруського фронту в посаді старшого ад’ютанта (начальника штабу батальйону)в період з червня 1944 року по лютий 1946 року. Службу в 119 окремому батальйоні охорони польового управління фронту штабу Групи Радянських військ в Німечині завершував на посаді заступника командира батальйону по стройовій частині в липні 1947 року.

В червні 1947 року призначений начальником 1-ї частини Пачелінського райвійськкомату Пензенської області, з серпня 1947 року – старшим офіцером цього ж райвійськкомату. В Печелінському райвійськкоматі службу проходив по березень 1949 року. В подальшому був переведений в Північний районний військовий комісаріат м. Пенза на посаду начальника 1-ї частини , на якій перебував по вересень 1951 року.

З вересня 1951 року по вересень 1952 року був слухачем підготовчого курсу Військової Червонопрапорної академії зв’язку ім. С.М.Будьонного. В ВАЗ ім. С.М.Будьонного зарахований в вересні 1952 року і в січні 1956 року успішно закінчив командний факультет академії.

По закінченні Військової Червонопрапорної академії зв’язку ім. С.М.Будьонного отримав призначення в 13 загальновійськову армію Прикарпатського військового округу на посаду заступника командира 55 окремого полку зв’язку. На посаді заступника командира полку був по березень 1957 року, після чого був призначений командиром 55 окремого Петроківського ордена Червоного Прапора полку зв’язку.

3 липня 1957 року командир 55 окремого полку зв’язку підполковник Фадєєв Сергій Федорович раптово помер на робочому місці.

Підполковник Фадєєв С.Ф. учасник Великої Вітчизняної війни та приймав безпосередню участь в бойових діях в складі Сталінградського,Центрального та 1-го Білоруського фронтів.

Підполковник Фадєєв С.Ф. нагороджений орденами “Вітчизняної війни” ІІ ступеня, “Червоної Зірки”, медалями “За бойові заслуги”, “За оборону Сталінграда”, “За взяття Берліна “, “За визволення Варшави “, “За перемогу над Германією”та іншими медалями СРСР. Також нагороджений медалями Республіки Польша: “Заслуженому на поле брані”, “За Варшаву”.

Похоронений підполковник Фадєєв С.Ф. в місті Рівне.


полковник

САВВИЧ-ДЕМ’ЯНЮК Павло Іванович

(1957-1966)

Саввич–Дем’янюк Павло Іванович народився 2 вересня 1915 року в селі Паланка Уманського району., Київської області в селяянській родині.

В 1941 році закінчив Одеський електротехнічний інтитут інженерів зв’язку.

19 грудня 1941 року добровільно вступив на окремий військовий факультет при Московському інституті інженерів зв’язку в місті Ташкент.

По завершенню навчання на військовому факультеті в листопаді 1942 року був призначений командиром роти 477 окремого експлуатаційного батальйону зв’язку Середньо – Азіатського військового округу м. Ашхабад.

В грудні 1942 року був перепризначений на посаду заступника командира кабельношестової роти 316 окремого батальйону зв’язку Середньо – Азіатського військового округу. В цій посаді Саввич – Дем’янюк П. І. перебував по червень 1943 року.

З червня 1943 року Саввич – Дем’янюк П. І. в складі 316 ОБЗ приймає участь в бойових діях на фронтах Великої Вітчизняної війни в посаді командира телеграфно кабельної роти 316 ОБЗ 36 гвардійського стрілецікого корпусу 11 гвардійської армії Брянського та 3 –го Білоруського фронтів.

З травня 1945 року по січень 1948 року Саввич – Дем’янюк П. І. продовжив службу в 316 ОБЗ 36 гвардійського стрілецікого корпусу 11 гвардійської армії тепер уже Прибалтійського військового округу в посаді заступника командира батальйону.

В січні 1948 року нове призначення – заступник командира 459-ї кадр роти зв’язку 25 окремого кадр танкового полку 4 гвардійської окремої кадр танкової дивізії Групи радянських військ в Німечині.

В подальшому військова служба Саввич – Дем’янюка була пов’язана з 4 гвардійською мех. Армією Групи радянських військ в Німечині, в якій він пройшов посади:

  • з лютого по грудень 1949 року – заступник командира 459 окремого батальйону зв’язку 25 танкової дивізії
  • з грудня 1949 року по червень 1950 року – заступник командира 152 окремого гвардійського батальйону зв’язку 10 гвардійської танкової дивізії
  • з червня по грудень 1950 року – командир 33 окремого гвардійського батальйону зв’язку 6 гвардійської механізованої дивізії.

Службу в лавах Збройних Сил СРСР Саввич – Дем’янюк П. І. продовжив у військах Прикарпатського військового округу.

В грудні 1950 року був призначений командиром 176 окремого батальйону зв’язку 318 гірно-стрілецької дивізії 38 загальновійськової армії.

З грудня 1952 року по листопад 1953 року навчався в Вищій офіцерській школі зв’язку Радянської Армії. По завершенню навчання повернувся до командування 176 окремим батальйоном зв’язку. В посаді командира батальйону перебував по травень 1954 року.

З травня 1954 року був призначений командиром 64 окремого радіотехнічного батальйону ( повітряного спостереження оповіщення та зв’язку) Прикарпатського військового округу.

В липні 1957 року Саввич – Дем’янюк П. І. був призначений командиром 55 окремого полку зв’язку 13 загальновійськової армії. В посаді командира полку полковник Саввич – Дем’янюк Павло Іванович перебував аж до свого звільнення в запас із лав Збройних Сил СРСР по жовтень 1966 року.

Полковник Саввич – Дем’янюк П. І. нагороджений орденами “Вітчизняної війни” І, ІІ ступенів, “Червоної зірки”, медалями “За бойові заслуги”, “За взяття Кенігзберга”, “За перемогу над Германією ” та іншими медалями СРСР.

Помер полковник .Саввич – Дем’янюк П. І. 6 вересня 1996року. Похованийвм. Рівне.


підполковник

КОЗИР Микола Васильович

(1966-1968)

Козир Микола Васильович народився 4 квітня 1926 року в селі Старі Петрівці, Димерського району, Київської області.

В 1946 році закінчив Муромське військове училище зв’язку.

В 1959 році закінчив командний факультет Військової академії зв’язку ім. С.М.Будьоного.

До лав Радянської Армії Козир Микола Васильович був призваний 29 серпня 1943 року польовим військовим комісаріатом 167 стрілецької дивізії 38 Армії 1-ого Українського фронту на посаду автоматника. В складі 167 стрілецької дивізії Козир М.В. перебував до травня 1944 року.

15 травня 1944 року Козир М.В. став курсантом Київського училища самохідної артилерії, однак 12 червня 1944 року був призначений завідуючим клубом пересильного пункту міського військового комісаріату міста Києва. В посаді завідуючого клубом перебував по 18 липня 1944 року .

З 18 липня 1944 року Козир М.В. знову став курсантом але тепер вже Муромського військового училища зв’язку, яке закінчив в серпні 1946 року. По закінченню училища по жовтень 1946 року знаходився в розпорядженні Головного управління зв’язку Червоної Армії.

В подальшому Козир М.В. був направлений для проходження подальшої служби в 42 окремий полк зв’язку Прикарпатського військового округу, де проходив послідовно службу на посадах:

  • З жовтня 1946 року по травень 1951 року – командир взводу радіостанцій РСБ радіороти;
  • З травня 1951 року по березень 1952 року – командир взводу радіостанцій РАФ радіороти;
  • З березня 1952 року по червень 1952 року – начальник радіостанції РАТ радіо батальйону;
  • З червня 1952 року по серпень 1956 року – командир радіороти радіо батальйону.

З серпня 1956 року по серпень 1958 року навчався в Військовій академії зв’язку ім. С.М.Будьоного.

По закінченню ВАЗ ім. Будьоного Козир М.В. був призначений на посаду заступника командира 895 окремого батальйону зв’язку 23 танкової дивізії 8 танкової армії Прикарпатського ВО.

З жовтня 1959 року по грудень 1959 року перебував на посаді заступника начальника штабу 93 окремого полку зв’язку 8 танкової армії Прикарпатського ВО.

В грудні 1959 року військова доля Козир М.В. знову привела до 42 окремого полку зв’язку Прикарпатського військового округу тепер вже на посаду начальника полкової школи в якій він пребував по липень 1960 року. З липня 1960 року по лютий 1965 року командував другим батальйоном 42 окремого полку зв’язку.

З лютого 1965 року по жовтень 1966 року Козир М.В. проходив службу в посаді заступника командира 93 окремого полку зв’язку 8 танкової армії Прикарпатського ВО, після чого був призначений командиром 55 окремого полку зв’язку 13 загальновійськової армії Прикарпатського ВО. Командиром 55 ОПЗ Козир М.В. пробув до листопада 1968 року.

З листопада 1968 року по грудень 1972 року Козир Микола Васильович командував 5 окремим гвардійським полком зв’язку 2 гвардійської танкової армії Групи радянських військ в Німечині.

В подальшому був призначений на посаду начальника військ зв’язку 1 гвардійської танкової армії Групи радянських військ в Німечині на котрій перебував по квітень 1974 року .

Полковник Козир Микола Васильович завершував військову службу в лавах Збройних Сил на посаді начальника військ зв’язку 1 гвардійської загальновійськової армії Київського ВО в період з квітня 1974 року по травень 1980 року .

Полковник Козир М.В. звільнений з кадрів радянської армії в запас наказом Міністра Оборони СРСР № 0381 від 19 травня 1980 року.

Полковник Козир Микола Васильович приймав безпосередню участь в бойових діях з німецько-фашистськими загарбниками 1-го Українського фронту в складі 167 стрілецької дивізії 38 Армії – автоматником в період з серпня 1943 року по травень 1944 року.

Полковник КозирМ.В.нагороджений наступними орденами і медалями:

  • орден ЧервоноїЗірки;
  • медаль “За бойові заслуги”;
  • медаль “За Перемогу над Германією”;

Та 10 ювілейними та за вислугу років медалями.

Полковник Козир М.В. помер 18 серпня 2007 року, похований в м. Чернігів.


генерал-майор

СЕМЕНОВ Степан Якович

(1968-1970)

Семенов Степан Якович народився 4 липня 1924 року в селі Кожай-Максимово Біжбулякского району Башкирської АРСР.

В 1946 році закінчив Муромське військове училище зв’язку.

В 1959 році закінчив командний факультет Війської академії зв’язку ім. С.М.Будьонного.

17 серпня 1942 року призваний в радянську армію та зарахований курсантом Одеського військово-піхотного училища г. Уральськ Південно-Уральського військового округу.

З січня 1941 року по 21 березня 1943 року знаходився на центральному фронті в складі 42 стрілецької бригади. 21 березня 1943 року отримав поранення та був направлений на лікування в евакошпиталь станції Дема Башкирської АРСР, в якому знаходився до 31 травня 1943 року.

З 31 травня 1943 року по 15 серпня 1943 року – курсант Уфимського військово-піхотного училища Південно-Уральського військового округу.

З 15 серпня 1943 року до 23 вересня 1943 року приймав участь у бойових діях в складі 453 стрілецького полку 78 стрілецької дивізії 3-ого Українського фронту.

З 23 вересня 1943 року по 7 лютого 1944 року знаходився на лікуванні після отримання важкого поранення в місті Горький (евакошпиталь 2814).

7 лютого 1944 року по 31 травня 1946 року – курсант Муромського військового училища зв’язку Московського військового округу.

Після закінчення училища отримав призначення в Приморський ВО, 51 окремий учбовий танковий полк на посаду старшого радіотехніка. В цій посаді перебував по листопад 1947 року, далі був перепризначений на таку ж посаду в 97 учбовий танковий батальйон 3 танкової Харбінської дивізії Приморського ВО.

З вересня 1948 року по вересень 1949 року перебував на посаді радіотехніка 202 армійського танко-самохідного полку 14 армії Далекосхідного ВО. В цьому ж полку з вересня 1949 року по вересень 1952 року проходив службу на посаді начальника зв’язку батальйону СУ-100.

Подальша служба Семенова С.Я. пов’язана з Білоруським військовим округом, в якому він пройшов посади:

  • з вересня 1952 року по липень 1954 року – начальник зв’язку танкового батальйону 34 гвардійського важкого танко-самохідного полку 12 механізованої дивізії 5 гвардійської механізованої армії.
  • з липня 1954 по серпень 1956 року начальник зв’язку 34 гвардійського важкого танко-самохідного полку 12 механізованої дивізії 5 гвардійської механізованої армії.

З серпня 1956 року по серпень 1959 року навчався в військовій академії зв’язку ім. С.М.Будьонного.

По закінченню ВАЗ ім. С.М.Будьонного отримав призначення в 13 загальновійськову армію Прикарпатського військового округу на посаду офіцера начальника військ зв’язку. На якій перебував по серпень 1960 року.

Далі в військовій кар’єрі Семенова С.Я. проходив період командування батальйонами , а саме:

  • серпень 1960 – квітень 1962 року – командир 926 окремого батальйону зв’язку 99 мотострілецької дивізії 13 армиїПрик. ВО.
  • квітень 1962 року – листопад 1962 року – командир 53 окремого армійського радіотехнічного батальйону протиповітряної оборони 13 армії Прик. ВО.
  • грудень 1962 року – вересень 1963 року – командир 52 окремого радіотехнічного батальйону ПВО 2 гвардійської танкової армії ГРВН.
  • вересень 1963 року – лютий 1965 року – командир 185 окремого гвардійського батальйону зв’язку 9 гвардійської танкової дивізії 2 гвардійської танкової армії ГРВН.
  • лютого 1965 року – жовтень 1965 року – командир 185 окремого гвардійського батальйону зв’язку 16 гвардійської танкової дивізії 2 гвардійської танкової армії ГРВН.

В жовтні 1965 року Семенов С.Я. призначений заступником командира 5 окремого гвардійського полку зв’язку 2 гвардійської танкової армії ГРВН. В цій посаді перебував по серпень 1967 року. В подальшому був призначений командиром цього ж полку. Командиром 5 окремого гвардійського полку зв’язку пробув до листопада 1968 року .

В січні 1968 року був відкомандирований в Прикарпатський ВО на посаду командира 55 окремого полку зв’язку 13 загальновійськової армії.

В серпні 1970 року був призначений начальником військ зв’язку 8 танкової армії Прик. ВО.

В січні 1974 року був призначений начальником військ зв’язку Туркестанського ВО.

З лав Збройних Сил генерал-майор Семенов Степан Якович звільнився в травня 1985 році згідно наказу МО СРСР №0333 від 22.05.1985 року.

Генерал-майор Семенов нагороджений 3-ма орденами “Червоної Зірки”, орденом “За службу Батьківщині в ЗС СРСР” ІІІ ст., медаллю “За бойові заслуги” та іншими медалями СРСР.

Після звільнення із лав Збройних Сил в запас Семенов Степан Якович тривалий час аж до самої смерті очолював Житомирську обласну організацію ветеранів Великої Вітчизняної війни.

Генерал-майор Семенов С.Я. помер 17 грудня 2012 року, похований в м. Житомир.


полковник

БЄЛИХ Анатолій Іванович

(1970-1974)

Бєлих Анатолій Іванович народився 19 жовтня 1930 року в селищіЛугановоКотельнічевського районуКіровськоїобласті в сім’ї селян.

В 1952 році закінчив Рязанське піхотне училище.

З вересня 1954 року по липень 1958 року навчався в Військовійакадеміїзв’язкуім. С.М.Будьонного в м.Ленінград.

По закінченню військового училища офіцерську службу розпочав в Прикордонних військах МВС Прибалтійського та Ленінградського військових округів на посадах командира взводу маневрової групи, командира автомобільного взводу та ад’ютанта начальника військ МВС управління Прикордонних військ МВС Ленінградського військового округу.

Післязакінчення командно-інженерного факультету ВАЗ ім. С.М.Будьонного з липня 1964 року по серпень 1970 року проходив службу в групіРадянськихвійськ в Німеччині на посадах начальника штабу – заступника командира окремогобатальйонузв’язку та начальника штабу – заступника командира окремого полку зв’язку.

Зсерпня 1970 року по квітень 1974 року був командиром окремого ордена Червоного Прапора Петраківського полку зв’язкуПрикарпатськоговійськового округу.

Начальником військзв’язку 13 загальновійськовоїарміїПрикарпатськоговійськового округу буввперіод з квітня 1974 року по квітень 1976 року.

Вперіод з квітня 1976 року по вересень 1979 рокубуввійськовимрадником при начальнику зв’язкуМонгольськоїНародноїАрмії.

Військову службу в Збройних Силах СРСР завершив на посаді начальника військзв’язку 38 загальновійськовоїарміїПрикарпатськоговійськового округу.

Післязвільнення з лав Збройних Сил на протязі з 1982 року по 1993 рік працювавінструктором в Рівненському ДОСААФ, а за тим методистом по допризовнійпідготовці та військово-патріотичномувихованнюРівненськогообласногоінститутуудосконаленнявчителів.

Помер полковник Бєлих А.І. 9 травня 2009 року, похований в м.Рівне.


полковник

ВОРОНІН Євген Григорович

(1974-1976)


підполковник

КОВАЛЬОВ Микола Павлович

(1976-1980)

Ковальов Микола Павлович народився 4 травня 1938 року в селищі Саприновичі Печковської сільської ради Мстиславського району Могильовської області Білорусії , в родині селян колгоспників.

В 1961 році закінчив Київське військове училище зв’язку ім М.І. Калініна.

В 1971році закінчив Військову академію зв’язку ім. С.М. Будьонного в м.Ленінград.

Шлях військового зв’язківця полковник Ковальов М.П.розпочав зпочатку солдатом в 45 окремому батальйоні звязку Білоруського ВО протягомлистопада – грудня 1957 року на посаді стрільця, затим курсантом в 74 окремому полку зв’язку Білоруського ВО протягом грудня 1957 по вересень 1958 року

З 1 вересня 1958 року зарахований курсантом Київського військового училища зв’язкуім М.І. Калініна яке закінчив 24 серпня 1961 року. По закінченні КВУЗ ім. М.І.Калініна був зарахований в розпорядження Гоговнокомандуючого ракетними військами. Згідно наказу Главкома Р.В. від 21 жовтня 1961 року Ковальов М.П. був призначений на посаду командира телеграфного взводу 267 вузла зв’язку ракетних військ. В посаді командира взводу пробув по вересень 1963 року. В подальшому продовжував службу в 267 вузлі зв’язку на посадах:

  • Чергового по зв’язку – з 14 вересня 1963 року по 7 січня 1964 року.
  • Командира телеграфної роти – з 7 січня 1964 року по 31 серпня 1966 року.

В серпні 1966 року Ковальов М.П. був зарахований слухачем командного факультету Військової академії зв’язку ім. С.М. Будьонного, яку закінчив з дипломом військового інженера зв’язку по спеціальності бойове застосування засобів зв’язку в червні 1971 року.

По закінченні ВАЗ ім С.М. Будьонного був призначений командиром 490 окремого гвардійського батальйону зв’язку 12 гвардійської танкової дивізії Группи Радянських військ в Німечині. Командиром батальйону пробув по серпень 1971 року. Після чого був перепризначений на посаду командира 73 окремого гвардійського батальйону зв’язку 47 гвардійської танкової дивізії 3 загальновійськової армії ГРВН. В посаді командира 73 ОБЗ Ковальв М.П. пробув по січень 1973 року. З 6 січня 1973 року по 3 листопада 1976 року проходив службу в посаді начальника штабу – заступника командира 105 окремого полку зв’язку 3 загальновійськової армії ГРВН.

Згідно з директивою Міністра Оборони в січні 1976 року Ковальов М.П. був відкомандирований в розпорядження командувача військами Червонопрапорного Прикарпатського військового округу та призначений на посаду начальника штабу ¬– заступника командира 55 окремого полку зв’язку 13 загальновійськової армії. В цій посаді пробув по листопад 1977 року. В листопаді 1977 року Ковальов Микола Павлович був призначений командиром 55 окремого полку зв’язку , яким командував по грудень 1980 року.

В грудні 1980 року Ковальов М.П. перейшов на викладацьку роботу та був призначений на посаду викладача кафедри тактико-спеціальної підготовки Київського вищого військового інженерного двічі Червонорпапорного училища зв’язку ім М.І. Калініна. В січні 1984 року Ковальов М.П. став старшим викладачем кафедри тактико-спеціальної підготовки КВВІУЗ ім. М.І. Калініна. В цій посаді перебував аж до звільненя в запас з лав Збройних Сил.

Полковник Ковальов Микола Павлович звільнений в запас із лав Збройних Сил наказом Міністра Оборони від 13 листопада 1991 року .

Після звільнення в запас Ковальов Микола Павлович працював працівником ЗС на посаді викладача кафедри тактико-спеціальної підготовки з початку Київського вищого військового інженерного училища зв’язку ім М.І. Калініна , а затим Київського військового інституту управління та зв’язку.

Полковник Ковальов М.П. нагороджений орденом «За службу Батьківщині в ЗС СРСР» ІІІ ступеня та 9 медалями.

Помер полковник Ковальов М.П. 1 березня 2000 року, похований в м.Київ.


полковник

МОРДВИНОВ Володимир Васильович

(1980-1982)

Мордв_нов Володимир ВасильовичМордвинов Володимир Васильович народився 5 серпня 1944 року в м. Ульяновськ РФ.
В 1962 році отримав повну середню освіту, закінчивши 10 класів середньої школи.
В Збройні сили Мордвинов В.В. призваний 1 вересня 1962 року та зарахований курсантом Ульянівського військового училища зв’язку ім. Г.К. Орджонікідзе, котре закінчив в липні 1965 році з дипломом техніка проводового зв’язку з відзнакою.
В 1979 році Мордвинов В.В. закінчив командний факультет Військової академії зв’язку ім. С.М. Будьоного в м.Ленінград.
Після закінчення УВУЗ ім. Г.К. Орджонікідзе Мордвинов В.В. був направлений в розпорядження Командувача військами ПрикВО та призначений на посаду командира радіо-релейно-кабельного взводу лінійної роти 3-го лінійно-кабельного батальйону 42-го окремого полку зв’язку Прикарпатського військового округу. З 42-гим окремим полком зв’язку ПрикВО пов’язана початкова служба Мордвинова В.В., в якому він пройшов послідовно посади:
 вересень – грудень 1965 року – командир радіо-релейно-кабельного взводу лінійної роти 3-го лінійно-кабельного батальйону;
 грудень 1965 року – вересень 1967 року – командир телефонного взводу роти телефонного та дальнього зв’язку 1-го батальйону;
 вересень 1967 року – листопад 1968 року – заступник з технічної частини командира роти телеграфної та ЗАЗ 2-го батальйону;
 листопад 1968 – жовтень 1972 року – командир роти телеграфної та ЗАЗ 2-го батальйону.
У відповідності до директиви Генерального штабу в жовтні 1972 року Мордвинов В.В. відкомандирований по заміні в розпорядження Головнокомандувача Групи Радянських військ в Німеччині та призначений на посаду командира роти (Телеграфного засекречуваного звязку) 5-го окремого гвардійського полку зв’язку 2-гої гвардійської танкової армії. В посаді командира роти Мордвинов В.В. перебував до листопада 1973 року.
В листопаді 1973 року Мордвинов В.В. був призначений на посаду командра батальону 5-го окремого гвардійського полку зв’язку 2-гої гвардійської танкової армії ГРВН. В посаді командира батальйону Мордвинов В.В. перебував по серпень 1975 року аж до вступу на навчання в Військову академію зв’язку ім. С.М. Будьоного. Під час командування батальйоном в квітні 1975 року Мордвинову В.В. було присвоєно військове звання «МАЙОР» достроково.
По закінченню в червні 1979 році командного факультету Військової академії зв’язку ім. С.М. Будьоного з дипломом офіцера з вищою військовою освітою, інженера зв’язку за спеціальністю командно-штабна оперативно-тактична був призначений в Управління начальника зв’язку Збройних Сил СРСР на посаду старшого офіцера 3-го відділу 1-го управління. В Управлінні начальника зв’язку Збройних Сил СРСР Мордвинов В.В. служив по грудень 1980 року.
В грудні 1980 року наказом Начальника Генерального штабу Збройних Сил СРСР Мордвинов В.В. був призначений командиром 55-го окремого полку зв’язку 13-тої загальновійськової армії Прикарпатського ВО. Командиром 55-го ОПЗ 13-тої армії Мордвинов В.В. був по червень 1982 року.
В червні 1982 року Мордвинов В.В. вибув по заміні в Групу Радянських військ в Німеччині на посаду командира 31-го окремого учбового полку зв’язку ГРВН, на якій він перебував по березень 1984 року. В березні 1984 року був перепризначений на посаду начальника служби безпеки зв’язку відділу зв’язку штабу 8-мої гвардійської загальновійськової армії ГРВН. Начальником служби безпеки зв’язку відділу зв’язку штабу 8-мої загальновійськової армії ГРВН Мордвинов В.В. пробув по липень 1987 року.
В вересні 1987 року Мордвинов В.В. відкомандирований в розпорядження Командувача військами Прикарпатського ВО та призначений на посаду старшого офіцера 5-го відділу (ЗАЗ апаратури зв’язку та безпеки зв’язку) управління зв’язку штабу ПрикВО. В подальшому в управлінні зв’язку Прикарпатського ВО Мордвинов В.В. проходив службу на посадах начальника 5-го відділу (січень – квітень 1988 року) та начальника 2-го відділу (квітень 1988 року – грудень 1993 року)
У відповідності до постанови Верхоної Ради України та кабінету Міністрів України в листопаді 1991 року полковник Мордвинов Володимер Васильович в добровільному порядку зарахований на службу до Збройних Сил України.
Із кадрів Збройних Сил України полковник Мордвинов Володимер Васильович звільнений згідно наказу Міністра Оборони України з 1 липня 1994 року. Мордвинов В.В. звільнявся в запас з посади начальника відділу організації зв’язку управління зв’язку штабу ПрикВО.
Нині Мордвинов Володимир Васильович проживає в м.Ульяновськ РФ та являється директором компанії ООО ”ЗЛАТА”.


підполковник

КОРЕНДЮК Едуард Георгійович

(1982-1983)

Мордв_нов Володимир Васильович
Корендюк Едуард Георгійович прибув для проходження подальшої військової служби у війська Прикарпатського військового округа по заміні з Групи Радянських військ в Німеччині в 1982 році. В ГРВН Корендюк Е.Г. проходив службу в посаді командира 31 окремого учбового полку зв’язку.
Командував 31 ОУПЗ Корендюк Е.Г. протягом 1979 – 1982 рр.
По прибуттю з ГРВН Корендюк Е.Г. був призначений на посаду командира 55 ордена Червого Прапора окремого Петроківського полку зв’язку 13 загальновійськової армії. В посаді командира 55 ОПЗ Корендюк Е.Г. пробув по серпень 1983 року.
1 липня 1983 року на базі 198 ОПЗ 38 загальновійськової армії була розгорнута 17 бригада зв’язку (дослідницька) військ Південно – Західного напрямку. Командиром цієї бригади було призначено Корендюка Е.Г.
В посаді командира 17 БРЗ (д) Корендюк Е.Г. пробув по липень 1985 року.
В подальшому Корендюк Е.Г. вибув для проходження подальшої служби в Туркестанський військовий округ на посаду командира 151 бригади зв’язку.
За заслуги які сприяли розвитку та експлуатації засобів радіозв’язку наказом Міністра Оборони СРСР нагороджений нагрудним значком “Почесний радист”.
Корендюк Е.Г. нагороджений орденом «Червоної Зірки» та багатьма медалями.

САМАРКАНД (ДАЛЬНИЙ ЛАГЕРЬ)
На арене бригады очень быстро появился новый командир – это был полковник Корендюк Эдуард Георгиевич. Очень важный такой полковник, никогда ни с кем не церемонился.
Был очень запоминающийся случай. Как только он прибыл в бригаду, на третий день был общий развод бригады на плацу. Представьте плац длиной, наверное, 250 метров и шириной метров 100. Стоят 2000 курсантов и офицеров. С правой стороны стоял оркестр бригады, дирижером оркестра был старший прапорщик Фукс (настоящий еврей по национальности и относящий себя к высшей касте евреев, все офицеры и прапорщики в бригаде это хорошо знали).
Полковник Корендюк Э.Г. взошел на трибуну, там были установлены два микрофона, и громкоговорители слышны были на расстоянии 1км. В это время, как правило, оркестр любил перекуривать в курилке. И вот, когда они курили, ст. прапорщик Фукс услышал покашливание полковника Корендюк Э.Г. в микрофон и подумал, что сейчас прозвучит команда, и быстро начал бегать и собирать разбежавшихся оркестрантов. А в это время командир части увидел всю эту картину и громко командным голосом в микрофон сказал: «Товарищ прапорщик, что мечетесь, как еврей в пустом магазине?»
От этой фразы смеялись все 2000 стоящих военнослужащих на плацу, при этом командир понял свою нелепую шутку спустя минуты три, когда ему на ухо шепнул начальник политотдела полковник Комаров, что ст. прапорщик Фукс и есть настоящий еврей.
Затем полковник Корендюк Э.Г. попал в аварию и его долго замещал полковник Ильин Н.А.
Убыл он также быстро как пришел в часть. Сейчас проживает где-то на юге России.


підполковник

КРИВЕНКО Геннадій Адрійович

(1983-1984)

51Кривенко Геннадій Андрійович народився 23 січня 1946 року в селищній раді Комунар Парфенівського району Алтайського краю.
В 1968 році закінчив Мінський радіотехнічний інститут.
В 1981 році закінчив Військову академію зв’язку ім.С.М.Будьоного в м.Ленінград.
До лав Збройних сил призваний 4 липня 1968 року.
По завершенню навчання в ВАЗ ім.Будьоного був направлений для проходження подальшої служби в Прикарпатський військовий округ на посаду начальника штабу 98 окремої вузлової бригади зв’язку.
У 1983 році Кривенко Г.А. був призначений на посаду командира 55 окремого ордена Червоного прапора Петроківського (вузлового) полка зв’язку 13 загальновійськової армії.
У 1984 році Кривенко Г.А. вибув для подальшого проходження служби в Московський ВО на посаду командира окружної окремої бригади зв’язку.
За заслуги які сприяли розвитку та експлуатації засобів радіозв’язку наказом Міністра Оборони СРСР нагороджений нагрудним значком “Почесний радист”.
Кривенко Г.А. нагороджений медаллю “За бойові заслуги” та декількома іншими медалями.


генерал-лейтенант

МАРТИРОСЯН Вілен Арутюнович

(1984-1992)

Мартиросян Вілен Арутюнович народився 22 вересня 1940 року в місті Гянджа Республіки Азербайджан.

В 1963 році закінчивКиївське військове училище зв’язку ім М.І. Калініна.

В 1972 році закінчив командний факультет Військової академії зв’язку ім. С.М.Будьоного.

По закінченні КВУЗ ім. М.І.Калініна був направлений в війська Закавказького військового округу та проходив службу на посадах командира взводу, начальник радіостанції Р-110, командира роти по 1968 рік. З 1966 року по !968 рік депутат Ордженікізевського району м. Єревана.

Після закінчення академії проходив військову службу в Забайкальському військовому окрузі по 1985 рік на посадах командира окремого батальйону звязку, першого заступника командира окружного полку звязку, начальника штабу окружної бригади звязку, командира окремого полку звязку.

У лютому 1985 року був відряджений в Прикарпатський військовий округ (м. Рівне) на посаду командира 55 окремого полку звязку.

У лютому 1985 року був обраний депутататом Рівненської міської Ради народних депутатів.

У 1989 році був обраний народним депутатом СРСР.

З 1989 – 1992 р. р. заступник голови Народного Руху України – Голова Ради національностей НРУ.

У 1990 році одночасно обраний депутатом Рівненської обласної ради народних депутатів.
1991 – 1992 р. р. перший голова Союзу офіцерів України.

З 1991 р. на службі в ЗС України. Полк під командуванням полковника Мартиросяна В.А. першим прийняв присягу на вірність Українському народові.

15 січня 1992 року призначений Головою Комітету з питань соціального захисту військовослужбовців при Кабінеті Міністрів України.

З 1996 по 1999 роки був радником Президента України.

З вересня 1999 року до квітня 2005 року був Головою Координаційної ради при Президенті України.

З 2001 року Голова політичної партії «Вітчизна».

З 25 липня 2004 року Президент «Форуму народів України».

Нагородженийнаступними орденами і медалями:

  • двома орденами «За службу Батьківщині в ЗС СРСР» ІІ та ІІІ ступенів.
  • нагороджений 18 медалями
  • Почесною Грамотою Президії Верховної Ради України РСР

Указом Президента України від 29 жовтня 2004 року «1329 присвоєно почесне звання «Заслужений працівник соціальної сфери України»


полковник

БЕРКАСОВ Сергій Федорович

(1992-1997)

Беркасов Сергій Федорович народився 21 червня 1951 року в місті Луцьк, в сім’ї військовослужбовця.

В 1972 році закінчив Полтавське вище військове командне училище зв’язку.

В 1989 році закінчив Військову академію зв’язку ім. С.М.Будьоного.

Службу офіцера-зв’язківця Беркасов Сергій Федорович розпочав в військах Червонопрапорного Далекосхідного військового округу , куди був направлений після закінчення ПВВКУЗ на посаду начальника радіорелейної станції Р – 404 755 окремого радіорелейного батальйону в вересні 1972 року. На посаді начальника РРС Р – 404 пробув по жовтень 1976 року. В подальшому був призначений командиром взводу РРС Р – 404 755 окремого радіорелейного батальйону 106 бригади зв’язку. Командиром взводу РРС Р- 404 Беркасов С.Ф. був по жовтень 1977 року. З жовтня 1977 року по квітень 1980 року Беркасов С.Ф. командував радіорелейною ротою 755 окремого радіорелейного батальйону 106 бригади зв’язку Червонопрапорного Далекосхідного військового округу.

Після служби в військах Червонопрапорного Далекосхідного військового округу Беркасов С.Ф. був направлений для проходження військової служби в Південну групу військ, де послідовно проходив службу на посадах:

  • З липня 1980 року по травень 1984 року – командир радіорелейної роти 143 окремого лінійного батальйону зв’язку.
  • З травня 1984 року по червень 1985 року – начальник штабу батальйону (прив’язки) 127 гвардійської бригади зв’язку .
  • З червня 1985 року по жовтень 1985 року – начальник штабу – заступник командира батальйону зв’язку (мобільних вузлів) 127 гвардійської бригади зв’язку (вузлової).

По завершенню служби в Південній групі військ Беркасов С.Ф. був відкомандирований в війська Прикарпатського військового округу, в 13 загальновійськову армію та призначений на посаду начальника штабу – заступника начальника польового вузла зв’язку 55 окремого полку зв’язку. За час перебування в посаді вона була перетворена в посаду начальника оперативно-технічного відділення – заступника начальника польового вузла зв’язку. В цій посаді перебував по вересень 1989 року. В подальшому військова служба Беркасова С.Ф. пов’язана з 55 окремим полком зв’язку в якому він проходив службу на посадах:

  • З вересня 1989 року по жовтень 1991 року – начальник польового вузла зв’язку.
  • З грудня 1991 року по травень 1992 року – начальник штабу – заступник командира полку.
  • З травня 1992 року по січень 1997 року – командир 55 окремого полку зв’язку.

В січні 1997 року полковник Беркасов Сергій Федорович був зарахований в розпорядження Заступника Міністра оборони – Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України. В розпорядженні Заступника МО – КСВ ЗСУ полковник Беркасов С.Ф. перебував по червень 1997 року.

В червні 1997 року Беркасов С.Ф. був призначений військовим комісаром Гощанського районного військового комісаріату Рівненської області. Військовим комісаром Гощанського РВК пробув по жовтень 2001 року.

5 жовтня 2001 року Беркасов С.Ф. був призначений заступником начальника 3 відділу – оперативного і територіальної оборони Рівненського обласного військового комісаріату Західного Оперативного Командування.

З лав Збройних Сил України полковник Беркасов Сергій Федорович звільнений наказом Міністра Оборони України № 243 від 10 червня 2002 року.

Полковник Беркасов С.Ф. приймав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильскій АЕС в період з липня по серпень 1988 року.

За мужність і самовіддані дії проявлені при ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС нагороджений медаллю « За відзнаку в військовій службі » І ступеня.

Зараз полковник Беркасов С.Ф. знаходиться на заслуженому відпочинку , проживає в місті Кам’янець-Подільський.


генерал-майор

ДОВБНЯ Володимирович Вікторович

(1997-1998)

Генерал – майор запасу Довбня Володимир Вікторович кандидат військових наук, старший науковий співробітник.

Народився 4.9.1957 р. с Новостав Берестечевського р-ну Волинської обл..

Військову службу розпочав з 1.9.1974.

Навчання : 1974 – 1978 – Полтавське вище військову училище зв’язку;

1987-1990 – Військова академія зв’язку ім. С.М.Будьонного.

Проходження служби:

1978-1980 – командир взводу 490 окремий гвардійський батальйон зв’язку 12 гвардійської танкової дивізії ГРВН;

1980 -1983 – командир 305 БУ и АР 12 гвардійської танкової дивізії ГРВН;

1983 -1984 – начальник центру зв’язку ( мобільного) 13 окремого гвардійського полку зв’язку ДВО;

1984 – старший помічник начальника зв’язку 40 мотострілецької дивізії ДВО;

1985-1986 – начальник радіоцентру 57 бригада зв’язку Південо – Західного напрямку;

1986 – 1987 – начальник штабу ПУЗ 57 бригада зв’язку Південо – Західного напрямку;

1990 – 1992 – командир 163 огбз 17 гвардійської мсдПрик.ВО;

1992- 1997 – командир 28 обз 66 механізованної дивізії ПрикВО;

1997 – 1998 – командир 55 опз 13 АК ПрикВО;

1999 – 2000 начальник управління зв’язку Національної гвардії України;

2000 – 2002 заступник начальника штабу Головного управління внутрішніх військ МВС України;

2002 -2011 перший заступник начальника штабу Головного управління внутрішніх військ МВС України;

2011 – 2012 керівник апарату командувача Головного управління внутрішніх військ МВС України;

Державні нагороди:

  • Медаль « За бойові заслуги» 1985 р.
  • Медаль « За військову службу Україні» 1999 р.
  • Орден « Данила Галицького» 2003 р.

полковник

ДЕНИСЮК Віктор Павлович

(1998-2002)

Денисюк Віктор Павлович народився 16 лютого 1962 року в селіТютюнники Чуднівського району Житомирської області в сім’ї колгоспників.

В 1985 році закінчив Київське вище військове інженерне училище зв’язку ім. М.І.Калініна.

Звересня 1996 року по червень 1998 року навчався та на відмінно закінчив Київський військовий інститут управління та зв’язку.

З серпня 1985 року по вересень 1996 року проходив військову службу в окремому полку зв’язку (вузловому) 38 загально військової армії Прикарпатського військового округу на посадах командира телеграфно-телефонного взводу центру зв’язку мобільного польового вузла зв’язку, старшого інженера технічної частини польового вузла зв’язку, заступника начальника по технічній частині – начальника технічного відділення польового вузла зв’язку, начальника польового вузла зв’язку, заступника командира полку з озброєння – начальника технічної частини, начальника штабу – заступника командира полку.

Звересня 1996 року по червень 1998 року навчався та з відзнакою закінчив факультет оперативно-тактичного рівня підготовки Київського військового інституту управління та зв’язку.

По закінченню КВІУЗ проходив службу в Генеральному штабі Збройних Сил України на посадах офіцера та старшого офіцера відділу бойової підготовки штабу Головного управління зв’язку та автоматизованих систем управління військами.

31 грудня 1998 року призначений командиром окремого ордена Червоного Прапора Петраківського полку зв’язку Західного оперативного командування.

У 2000 році полку було вручено Диплом Міжнародного відкритого Рейтингу популярності та якості товарів і послуг “Золота Фортуна” та нагороджено орденом “За трудові досягнення” IV ст., а командир полку підполковник Денисюк В.П. став лауреатом Рейтингу.

З серпня 2002 по серпень 2008 року проходив службу на посаді начальника зв’язку 13 армійського корпусу Західного оперативного командування.

Нагороджений медаллю “За бойові заслуги”, відзнаками МО України “Доблесть і честь”, “Знак пошани”, “Ветеран військової служби”, почесним нагрудним знаком начальника Генерального штабу – Головнокомандувача ЗСУ  “За досягнення у військовій службі” ІІ ступеня та багатьма іншими медалями і відзнаками.

Після звільнення з лав Збройних Сил працював службовцем ЗСУ в управлінні 13 армійського корпусу. На даний час працює в оперативному командуванні “Північ”. Проживає в м.Рівне.


підполковник

САВЕНКО Олександр Васильович

(2002-2004)

Савенко Олександр Васильович народився 26 серпня 1966 року в м. Макіївка Донецької області.

В 1988 році закінчив Томське вище військове командне училище зв’язку.

З вересня 1996 року по червень 1998 року навчався та на відмінно закінчив Київський військовий інститут управління та зв’язку.

Після закінчення Томського ВВКУЗ Савенко О.В. був направлений для проходження подальшої служби в Прибалтійський ВО де пройшов посади:

  • вересень 1988 року – листопад 1989 року – командир взводу ЗАЗ зв’язку (ВЗ ПКП) 686 окремого батальйону зв’язку 144 гвардійської механізованої дивізії.
  • листопад 1989 року – березень 1991 року – командир взводу зв’язку ВЗ ТПУ 686 окремого батальйону зв’язку 144 гвардійської механізованої дивізії.
  • березень 1991 року – липень 1992 року – командир роти зв’язку ВЗ КП 686 окремого батальйону зв’язку 144 гвардійської механізованої дивізії.

В подальшому проходив службу в Прикарпатському військовому окрузі, в 13 загальновійськовій армії, в 24 механізованій дивізії на посадах:

  • листопад 1992 року – січень 1995 року – командир роті зв’язку ВЗ КП 56 окремого батальйону зв’язку .
  • січень 1995 року – серпень 1996 року – начальник штабу – перший заступник командира 56 окремого батальйону зв’язку.

Після закінчення КВІУЗ, де навчався та з відзнакою закінчив факультет оперативно тактичного рівня в червні 1998 року був призначений командиром 812 окремого батальйону зв’язку 17 танкової дивізії 6 армійського корпуса Південного оперативного командування. В посаді командира батальйону Савенко О.В. перебував по жовтень 1999 року.

З жовтня 1999 року по серпень 2002 року проходив службу в 121 окремому полку зв’язку 6 армійського корпуса Південного оперативного командування в посаді начальника штабу – першого заступника командира полку.

З серпня 2002 року по серпень 2004 року підполковник Савенко О.В. був командиром 55 окремого Петроківського ордена Червоного Прапора лінійно-вузлового полку зв’язку.

З лав Збройних Сил України підполковник Савенко О.В. звільнився в серпні 2004 року. Після звільнення з лав ЗСУ працює начальником сектору продаж та послуг ПрАТ“Київстар”


полковник

ПАТАПОВ Сергій Миколайович

(2004-2013)

Патапов Сергій Миколайович народився 17 лютого 1967 року в с. Трудолюбимівка Михайлівського району Запоріжської області.

В 1988 році закінчив Рязанське вище військове командне училище зв’язку.

В 2000 році закінчив Національну академію оборони України з відзнакою.

Після закінчення Рязанського ВВКУЗ Патапов С.М. був призначений командиром радіо взводу роти зв’язку (ППУ) батальйону зв’язку (мобільних вузлів) 98 бригади зв’язку (вузлової) Прикарпатського ВО. В посаді командира радіовзводу пробув до квітня 1991 року.

В квітні 1991 року призначений командиром роти зв’язку (ППУ) батальйону зв’язку (мобільних вузлів) 98 бригади зв’язку (вузлової). В подальшому продовжував службу в 98 бригаді зв’язку (вузловій) на посаді начальника штабу – заступника командира батальйону зв’язку (мобільних вузлів) в період з жовтня 1994 року по вересень 1998 року.

1 вересня 1998 року зарахований слухачем факультету підготовки фахівців оперативно-тактичного рівня Академії Збройних Сил України та 29 червня 2000 року на відмінно закінчив Національну академію оборони України з дипломом спеціаліста за спеціальністю “Організація бойового та оперативного забезпечення військ (сил)” та здобув кваліфікацію офіцера військового управління оперативно тактичного рівня.

По закінченню НАОУ був призначений начальником вузла зв’язку (польового) 98 бригаді зв’язку Західного оперативного командування. В посаді начальника вузла зв’язку (польового) пробув по квітень 2002 року.

З квітня 2002 року по листопад 2003 року перебував на посаді начальника оперативного відділення – заступника начальника штабу 98 бригади зв’язку (вузлової) Західного оперативного командування.

В листопаді 2003 року призначений заступником командира 10 окремого полку зв’язку (лінійного) Західного оперативного командування. В цій посаді перебував по жовтень 2004 року.

19 жовтня 2004 року Патапов С.М. був призначений командиром 55 окремого лінійно-вузлового полку зв’язку 13 армійського корпусу Західного оперативного командування.

Полковник Патапов С.М. нагороджений відзнакою Міністерства оборони України , медаллю “За зразкову службу Збройним Силам України ” ІІІ ступеня , та відзнакою МО України “Ветеран військової служби”

На увагу до церковних заслуг полковник Патапов Сергій Миколайович нагороджений орденом Української Православної Церкви “Преподобного Іллі Муромця” І ступеня.

Згідно спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 02 вересня 2013 року полк переформовано в 55 окрему Петроківську ордена Червоного Прапора бригаду зв’язку.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *