Курсанти із Харкова стажуються у бойовій бригаді

Стажування в якості заступників командирів рот із озброєння в танковому батальйоні нашої 14 окремої механізованої бригади оперативного командування «Захід» нині проходять курсанти Харківського військового інституту танкових військ волиняни Зорян Дмитрук та Василь Омельченко. І може, стажування в бойовій бригаді, на полігоні, й стало би для когось із курсантів життєвим одкровенням, але не для молодшого сержанта Дмитрука та солдата Омельченка, адже хлопці фактично повернулися в рідні батальйон та бригаду.
В танковому батальйоні 51 окремої механізованої бригади, на базі якої згодом була сформована наша народжена та загартована в боях 14-ка, Василь та Зорян служили з 2011 по 2014 рік. У 2013 році обидва нинішні курсанти входили до складу взводу, який під час танкових змагань у Гончарівську виборов звання найкращого в Збройних Силах України. А навесні 2014 Зорян та Василь разом із побратимами вирушили на Донбас…
– Спогадів за три роки служби в нашому танковому батальйоні назбиралося чимало: з мирних часів – приємні, і трагічні – з фронтового літа 2014 року, – розповідають хлопці. – Звичайно, було по-різному. Спочатку, після того, як прибули в зону АТО, було нерозуміння того, що коїться, був страх. Але під Мар’їнкою, коли вперше потрапили під жорстокий обстріл, все стало зрозуміло – війна, а отже, й діяти мусимо за її правилами. Згодом довелося ще багато пережити. Досить згадати саму лише Савур-Молигу, бої за яку інакше, як пеклом, не назвеш.
У серпні 2014 року механік-водій першої танкової роти Василь Омельченко та старший механік-водій третього танкового взводу Зорян Дмитрук стають курсантами військового вишу. Молодість, здорові амбіції, бойовий досвід, великі плани на життя – більш, ніж достатньо для того, аби будувати кар’єру, але для цього, передусім, потрібно здобути освіту. І от, майже через три роки Зорян та Василь повертаються в свій танковий батальйон, до тих, із ким воювали пліч-о-пліч. Хоча, кажуть, ніколи й не втрачали з ними зв’язку, частко телефонували й навіть зустрічалися. І зараз, коли солдату Омельченку та молодшому сержанту Дмитруку залишилося півтора роки до випуску з вишу, вони будують плани повернення в рідний батальйон, де й досі залишаються своїми, й де їм раді, адже поняття колишніх бойових побратимів тут не існує.
Тим часом курсант Василь Омельченко готується до «Ігор Нескорених», де виступатиме як легкоатлет. Каже, попереду, перед самими змаганнями, у нього ще участь у другому відбірковому турі, до якого ретельно готується. А вдома на хлопців чекають кохані жінки: на Зоряна – дружина Аліна, на Василя – дівчина Марія. До солдата Омельченка ми, користуючись нагодою, й на весілля напросилися. Аби не забув покликати… Та навіть, якщо й так, то бажаємо хлопцям здійснення мрій, успіхів у всіх починаннях, і чекаємо їхнього повернення в рідну бригаду.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *