“Перший обстріл артилерією – відчуваєш свою повну безпорадність…”

«Перший обстріл артилерією – відчуваєш свою повну безпорадність, – говорить командир відділення з позивним Кіт. – Що перший, що двадцятий – воно завжди так. Ти нічого не можеш зробити, крім як знайти найглибшу нору, сховатись і чекати. Прилетить – не прилетить. Той, хто говорить, що нічого не боїться, або бреше, або дурний. Просто тут питання, що ти будеш з тим страхом робити – чи побіжиш, чи будеш виконувати свої задачі».
За лінією фронту лишилася затишна фірма, де понад шість років сьогоднішній розвідник обслуговував комп’ютери. Кіт своє «бойове хрещення» пройшов ще під час Майдану: «Після 9 травня та подій в Одесі хлопці виїхали в Дніпро на “учебку”, дзвонять мені і кажуть – підтягуйся. Це виявився батальйон при МВС “Луганськ-1”. Ми там були на “учебці” деякий час, потім виїхали у зону АТО”.
З “Луганськом-1” не склалося, адже обіцяної активної участі у бойових діях не було. Тому боєць перевівся в «Айдар», а наприкінці 15-го разом із друзями перейшов у 24-ту бригаду.
«Наразі я тут старший, ми обслуговуємо декілька позицій, стоїмо з механізованим батальйоном, підсилюємо їх, – говорить Кіт. – Виходимо на позиції, в основному, вночі».
Боєць згадує історію, сюжет якої дивом опинився за міліметр від трагедії:
«По “Айдару” був такий момент… Машина на базі БМП, “гусянка”, була, наче, справна, але її техогляд до кінця не провели… І в нас, виходить, в’їзд на територію бази був на перехресті… Бетонний паркан, над ним колючий дріт. Але не оцей радянський, плаский, а такий об’ємний, знаєте?.. Круглий, з лезами. Я сидів на броні, “механ” – всередині. Ворота не відкривалися повністю, ми зрозуміли, що не проїдемо – треба повернути праворуч, проїхати ще трохи – там були ще одні ворота. Він починає повертати, і у нього відмовив штурвал. Машина починає під гострим кутом зрізати оцей паркан. Паркан із таких блоків, їх називають “європарканами”. Він зрізає одну секцію, другу, третю, і я бачу, що зараз мені або шкіру всю зніме, або голову отою колючкою… Я зістрибую, відбігаю на декілька метрів. Це настільки швидко сталося – ніхто не розраховував, що я так швидко можу рухатися! А потім “беха” зняла п’ять секцій паркану, а за парканом стовп ЛЕ дає на селище 10000 вольт. Він врізається в нього, стовп починає падати, і я думаю: “Зараз у нас буде механ-гриль!”. Але все обійшлося, постраждав паркан і стовп!»
Признається: відсутність активних дій і стояння на місці, часом, демотивує: «Інколи починаєш задаватися питанням: скільки це може тривати? В такому вигляді… Хочеться активних дій, щоб було зрозуміло, що ти робиш. У 2014 році було інакше, хоча й було більше стресу, більше емоцій, більше адреналіну… По-іншому відчувалось… А зараз інколи моральний дух падає – це, тому що стоїмо і стоїмо… Є, звісно, задачі інколи кудись піти, щось подивитися, але, в основному це окопна, позиційна війна».
Тим не менш, бійці стоять на посту і триматимуть його стільки, скільки буде потрібно. Тому що знають, що вони не самі. Знають, що їх підтримують щомиті ті, чий спокій вони охороняють.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *