“Потрібно ставитися до солдата, насамперед, як до людини….”, – командир роти “королівської бригади”

Сергій – дуже спокійний, сором’язливий. Він сіроокий та кремезний. І він – командир роти у «Королівській» бригаді. 
Ми спілкуємося на околицях селища Зайцеве, коли з боку ворога лунають постріли.
«Це не по нас, це – далі», – спокійно пояснює Сергій. Потім чути важке глухе гупання: на землю падають міни. 
«Це далеко, може, артилерія», – припускає військовий. 
Він розповідає: в окупантів зараз працює дві групи снайперів. І, на жаль, втрат нам не вдалося уникнути.
«Від снайпера у нас було за той період, що ми стоїмо, дві втрати безповоротні, – на мить командир замовкає. – І вночі, і вдень працює, має тепловізійні приціли. Бійничка була десять на десять сантиметрів, щоб об’єктив тепловізора помістити, і то спрацювали».
Для командира немає нічого гіршого, ніж втрачати людей. 
«Коли розумієш, що людину не повернеш, у кожного є родина. Дуже боляче спілкуватися з рідними, які втратили сина або батька. Ми, йдучи на контракт, розуміємо, що захищаємо країну ціною свого життя. Але рідним важко», – говорить Сергій.
Він рахує кількість «прильотів» за тиждень:
«120-й міномет використовували. Із десяток мін прилетіло. Використовували і 82-й міномет. Вони використовують його ефективно, може за вечір прилетіти 20-30 мін».
Сергію – 24. Він закінчив Львівську сухопутку 2015 року. І вже в березні прийшов у бригаду. Старший лейтенант каже: щойно опинився на фронті, було часом непросто порозумітися з мобілізованими бійцями. Нині з контрактниками легше. 
«Але коли йде бій, усе стає на свої місця», – усміхається військовий. 
Він розкриває головну таємницю роботи з людьми:
«Потрібно ставитися до солдата, насамперед, як до людини. Пам’ятати, що в нього вдома є родина, за якою він сумує».
А ще він завжди радиться з підлеглими:
«У нас як такий стандарт: хто має якісь пропозиції на рахунок будь-чого, пропонує. Ми їх обговорюємо, і якщо доцільно, то робимо так, як людина пропонує». 
За роки, проведені в армії, Сергій на власні очі переконався, що військо змінилося.
«На вищий рівень перейшло забезпечення: це і форма, нові розгрузочні ремені, тактичні окуляри. Раніше такого не було», – каже він.
Тут тишу розриває гучний «бах» десь поруч. 
«Це з підствольника», – спокійно говорить Сергій. 
Як командир, він дуже задоволений бійцями. Говорить, їхній морально-бойовий дух на високому рівні. Навіть, коли комбриг пропонує армійцям із найбільш гарячих позицій пару днів відпочити від передової, вони відмовляються.
«Вони просто знають, що це – їхня робота», – каже командир роти.
Він каже: мріє тільки про те, щоб закінчилася війна, і можна було більше часу проводити вдома. І додає: його підрозділ перебуватиме на фронті стільки, скільки буде потрібно.
«Свій обов’язок ми виконуватимемо до кінця і не відступимо», – з усмішкою каже він. І в цей час десь зовсім поруч – іще один «прильот». Війна продовжується.

Nastka Fedchenko
Фонд “Повернись живим”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *