Танкісти АТО: невідзначена мужність

Василь ГукЕкіпаж танка Ростислава Шуляка у боях за Савур-Могилу зупинив наступ семи бронемашин противника. Цих танкістів двічі представляли до державних нагород…У серпні минулого року, коли одним із форпостів українських військ стала Савур-Могила, під час чергової атаки до кургану наблизилися п’ять російських Т-72, дві БМП та піхота бойовиків. Через інтенсивний артилерійський обстріл з боку Російської Федерації, наші
гармаші не змогли зупинити ворожу навалу. Оборонці висоти готувалися до запеклого бою. Але в тил ворога зайшов один наш
Т-64… і довів, що і один у полі воїн.
Командир танка Ростислав Шуляк, механік-водій Володимир Харьков та навідник-оператор Василь Гук познайомилися, коли навесні 2014 року прийшли до лав Збройних Сил за мобілізацією. Тоді вони ще навіть не здогадувалися, що згодом заживуть славу легендарного екіпажу 1-ї роти танкового батальйону волинської бригади.
Перше бойове хрещення вони пройшли наприкінці травня під час звільнення Мар’їнки. Цей бій ще більше згуртував екіпаж.
Згодом, коли 51-шу окрему механізовану бригаду відводили на відновлення боєздатності на полігон «Широкий Лан», перша танкова рота і кілька екіпажів інших підрозділів добровольцями залишилися у зоні АТО. Усі вони увійшли до спецбатальйону під назвою «Колос».
З Мар’їнки батальйон «Колос» вирушив до Савур-Могили. На підступах до висоти зупинилися поблизу селища Петрівське і того ж вечора потрапили під артилерійський обстріл зі сторони Російської Федерації.
— А 28 липня ми підійшли до висоти. Нам повідомили, що там уже наші, тому механізовані підрозділи спокійно під’їхали та почали займати позиції. Ми в цей час прикривали наших позаду. Але дуже скоро з’ясувалося, що на Савур-Могилі все ще були ворожі сили. Вони почали бити по нас з усього, що мали. Кілька БМП змогли відійти, а автомобільна техніка і багато хлопців залишилися там, знайшовши якісь укриття.

«Броня» Василя Гука була на той час чи не єдиною «вільною» — три танки ще раніше пішли в розвідку, одна «коробочка» прикривала табір. Комбат «Колоса» підійшов до танкістів і попросив: «Хлопці, там техніка і люди залишилися, треба їх вивести».
— Піхота і водії пішли під захистом нашої броні. І коли ми наблизилися до того місця, де нас атакували, хлопці заскочили в техніку, завели її і почали виводити з-під обстрілу. А ми з гармати танка і кулеметом прикривали їх. Ту ніч я запам’ятав на все життя. Їхні великокаліберні гармати «Мста-С» «клали» снаряди дуже близько до нас. Від розривів у танку все здригалося. Але під при-
криттям темряви, не вмикаючи фар, вдалося вивести піхоту з іншого боку висотки без втрат.
31 липня українські підрозділи почали штурмувати Савур-Могилу. Тричі підходили до висоти, але після безуспішних атак відходили.
Чотири танки включно з нашим отримали завдання придушити вогневі точки ворога та знищити стелу, на якій була позиція коригувальника вогню. Порахували, що за 40 хвилин ми підійшли на дистанцію пострілу та відстріляли боєкомплект. А противнику, щоб виставити свою артилерію та здійснити залп, необхідно було на 5 хвилин більше. Тобто ми встигали. Під час тієї операції був
єдиний випадок, коли наш танчик підвів нас. Заклинило «кульбабу», тобто гармата та ПКТ зупинилися на куті заряджання… Ми запросили відхід назад для усунення поломки, але у відповідь отримали наказ залишитися на полі, демонстративно рухатися і відволікати ворога, доки інші наші танки працювали по стелі. Тож близько півгодини й каталися там.
Фінальний штурм висоти команду вання вирішило розпочати вдосвіта. О 4 ранку розпочався бій. Через годину перші БМП, піхота і танк вже закріпилися на висоті, Савур-Могила була успішно взята. Бійці «Колоса» утримували її близько трьох тижнів — до 20 серпня.
— В один із днів, коли наші хлопці стояли на кургані й по них гатила артилерія з напрямку Російської Федерації, з Тореза до Савурки наблизилося п’ять танків Т-72 і два БМП з піхотою та зайняли позиції півколом навпроти висоти. Наші артилеристи намагалися накрити противника, що підійшов, але безуспішно, — розповідає Василь Гук. — А ми своїм танкомтоді якраз на териконі збоку Савурки
стояли. Ситуація була не на користь наших хлопців на висоті. Ми з’їхали з терикону і почали «лупити» по противнику з усього озброєння. Пішли ва-банк і не прогадали. Ворог був наляканий нашою зухвалістю, схоже, подумав, що один танк наступати
не наважиться, тож сім одиниць бронетехніки бойовиків відійшли. Були й інші бойові завдання та дуелі з ворогом. Жодного разу їхня броня не була пошкоджена. За відвагу під час штурму і оборони Савур-Могили командира танка Ростислава Шуляка, механіка-водія Володимира Харькова та навідника-оператора Василя Гука двічі подавали до відзначення державними нагородами. Але, на жаль, танкісти до цього часу не відзначені…
Після демобілізації вони повернулися до мирного життя.
— Для нас найкращі нагороди — це наші діти, до яких ми повернулися цілими і здоровими. За півроку Ростислав і Володя стали мені братами —зустріти добрих людей це теж нагорода. Тепер часто телефонуємо один одному, товаришуємо та пам’ятаємо,
якою високою ціною дається нам не залежність. Тим танкістам, які сьогодні боронять державу на Сході України, бажаю вірити в Бога, в перемогу України і в нашого солдата, — говорить танкіст Василь Гук.

Олександр ГАЙН

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *