Зі строковика у контрактники: боєць 14 ОМБр про мотивацію боротися за Україну

Ніхто ще дав відповіді на запитання: патріотами народжуються чи стають? Та це, напевно, не так і важливо. Головне те, що вони є: молоді, сповнені прагнень і сил, свідомі й відповідальні. Саме вони становлять основну 14 окремої механізованої бригади й сучасного українського війська, без якого неможлива наша державність. 

21-річний Роман Ковальов, радіотелефоніст взводу зв’язку окремого мотопіхотного батальйону 14 механізованої бригади оперативного командування «Захід» каже, думку йти служити до лав Збройних Сил України за контрактом виношував давно. І кілька місяців тому втілив задумане.
– Чому вирішив служити? Мабуть, просто патріот… Так виховали, – зізнається Роман. – Стати військовослужбовцем за контрактом планував ще до призову на строкову військову службу. Щоправда, ділитися з рідними своїми планами не поспішав. Пішов іншим шляхом: на строкову службу, яку проходив на Рівненському загальновійськовому полігоні, а звідти – на контракт. Вже коли його підписав, повідомив батькам і братові про своє рішення, яке вони повністю підтримали.

В окремому мотопіхотному батальйоні солдат Роман Ковальов служить впродовж кількох місяців. За цей час, каже хлопець, не раз переконався в тому, що зробив правильний вибір – і щодо професійного шляху, і щодо військової частини, військовослужбовцем якої став, і щодо підрозділу, службою в якому дуже задоволений.
– Під час проходження строкової служби мав можливість на Рівненському полігоні спостерігати за багатьма бригадами, спілкувався з бійцями кожної з них, бачив кожну з бригад, так би мовити, в дії, під час навчань, – пригадує Роман. – Особливо мене вразив конкурс на кращу артилерійську батарею Сухопутних військ Збройних Сил України, в якому брала участь реактивна артилерійська батарея 14-ої бригади. Та й до того чув про 14-ку багато хорошого. Тому, коли настав час вирішувати, в яку бригаду йти служити, не вагаючись, обрав тепер уже нашу 14-у окрему механізовану бригаду.
Підписуючи контракт, Роман Ковальов чітко розумів, що вирушить у зону проведення АТО для виконання завдань за призначенням, адже йшов служити в бойову бригаду. Фізично й психологічно був готовий до того, що на нього чекає. Щоправда, в зоні АТО солдат Ковальов пробув недовго – бригада вийшла в пункт постійної дислокації для відновлення боєздатності та переозброєння. І наразі Роман із допомогою побратимів та командування «рідного» підрозділу, в колективі якого, каже військовослужбовець, стосунки ґрунтуються на взаємоповазі, довірі й взаємопідтримці, проходить процес службового й професійного становлення. І процес цей, ми переконані, буде успішним, адже оптимізму, цілеспрямованості, здорових амбіцій, вміння навчатися й самовдосконалюватися Роману Ковальову не позичати.
Удома, в селі Дубовики на Дніпропетровщині, на Романа чекають батьки й брат. І хоча на свята хлопцю не вдалося їх навідати, бо відгуляв відпустку раніше, настрій у солдата Ковальова – святковий, адже попереду – ціле життя, море планів і великі справи, в яких він, без сумніву, досягне успіхів. По-іншому й бути не може!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *